Як змінюються конфлікти у цифрову еру?

0
298

Ця жінка – доброволець на фронті протидії фейкам та маніпуляціям, які є зброєю інформаційної війни. Ми, ще вчора аналогові люди, стали дуже вразливими у цифровому світі. Завдяки зманіпульованій інформації легко посварити людей чи підбурити до протестів. Про місію антифейкового навчання українців у розмові з засновницею проєкту “Як не стати овочем”, авторкою книг “Боротьба за правду” і “Нація овочів?” Оксаною Мороз.

Велика частина роботи з конфліктами – це робота з інформацією, коли відділяють судження від фактів. Маніпулятори зосереджують увагу на судженнях, інтерпретаціях подій, аби зіграти на емоціях людей, посварити і цим послабити своїх опонентів. Це добре видно у документальній стрічці “Агенти хаосу”, де у час виборчої кампанії Трампа боти віднаходили “болючі” точки в американському суспільстві і розпалювали ворожнечу. У сучасному світі інформація стала ідеальною зброєю – Джуліан Асанж і його Wikileaks, історія із Брекзитом, перемога Дональда Трампа на президентських виборах. Вміння працювати з інформацією важко переоцінити. Оксано, як ви прийшли до ідеї навчати українців інформаційної гігієни?

Поштовхом стали результати парламентських виборів 2019 року. Я спостерігала як голосували на мажоритарних округах виборці Галичини чи моєї рідної Волині. Бачила результати роботи комунікаційників. На моїх очах фейки ставали ще примітивнішими, а люди дедалі більше на них реагували. З цим треба було щось робити. Десь у цей момент я зрозуміла, що не можу більше працювати комунікаційницею і написала книгу “Нація овочів?”. Люди сприйняли твір і успіх надихнув мене рухатися далі. Так з’явилась ініціатива “Як не стати овочем”. Без грантової чи державної підтримки ми поставили собі амбітну мету – навчити сім мільйонів українців до 2024 року базової інформаційної гігієни. Проєкт функціонує завдяки моїм заощадженням, співпраці з бізнесом (навчання працівників компаній інфогігієни), мої платні лекції, продаж моїх книг, Patreon та донати. Минулого року ми розробили методологію проєкту, цього року масштабуємось і рухаємося далі. 


ми поставили собі амбітну мету – навчити сім мільйонів українців до 2024 року базової інформаційної гігієни.

Коли ви починали – наскільки все погано було з інфогігієною українців?

Як виявилось згодом, тоді ще було добре. У 2019 році, якщо вірити дослідженням InMind, 11% українців вміли розрізняти фейки. У 2020 році цей показник знизився до 3% українців. При цьому половина українців вважає, що вміє це робити. Все загострилось історією з COVID-2019 і тим, що ми залишається під перехресним вогнем російської агресії. Накладаються страх, стрес і тривожність, з якими ми живемо.

Якими є інструменти інформаційної війни?

Всього не перелічити. Розробляються спеціальні повідомлення (меседжі), наративи під конкретні завдання, цілі. Можна перелічити як вони ширяться і навчитися розпізнавати фейки. Українці черпають новинну інформацію не з офіційних медіа, а з мережі Facebook і YouTube, де ця інформація вже є суб’єктивною. Маркером фейку є те, що цю інформацію активно ширять боти. Як побачити бота? Це пусті акаунти, які не мають фотографій і стрічок новин. Інформацію поширюють усіма можливими каналами – Телеграм, вайбер, телебачення.

Небезпечно “вестись” на тести і “челенджі” (випробування)?

Безпечними тестами є лише ті, які проводять медіа, і вони нагадують голосування за щось. Ті тести, які ми бачимо у соціальних мережах – емоційні та веселі: яка ти квітка? яка ти змія? який святий тобою опікується? За цією легкістю ховається збір даних. Коли людина тисне кнопку “пройти тест” – вона дає доступ до свого облікового запису. Платформа (на якій розміщено тест) отримує доступ до вашої інформації, фотографій, дописів, людей, які є в друзях. Згодом ці дані допомагають персоналізовувати маніпуляції. Це важливий рівень для маніпуляторів, адже рівень інформаційного шуму великий. Він постійно зростає і щоб привернути увагу, доводиться дізнаватися про інтереси людей більше. А це дає розуміння до кого який “емоційний гачок” застосувати.

Ви наводили дані Інституту соціології, що показують недовіру українців до державних інституцій. Коли влада не вміє комунікувати про важливі питання, прогалину займають псевдоексперти та інші радники. Кейс з протестами у Санжарах і Винниках щодо прийняття українців з Уханю яскравий тому приклад. Який алгоритм процесу: від першої інформації і до моменту, коли люди вже стоять на мітингу біля лікарні?

Традиційно, українці майже не довіряють державним інституціям. Будь-які люди, переважно з близького оточення, викликають більше довіри. Плюс у людей все ще працює магічне мислення. Бо, наприклад, астрологам довіряють більше. І от коли потрібно розхитати ситуацію в країні – внутрішній чи зовнішній агресор це враховує.

Якщо аналізувати кейс Санжар, то до моменту цієї події тема коронавірусу була на піку. Все, що могли державні комунікаційники зробити не так, вони зробили. У людей не було об’єктивної інформації. Фоново звучало “коронавірус – чума нашого століття і ми всі помремо, якщо стикнемося з коронавірусом”. Насправді на той час ніхто нічого не знав, суцільний негатив породжував страх. Альтернативної думки не було і тому простий інформаційний привід здійняв галас. Представники влади повідомили, що везуть українців з епіцентру події і ціль мали благу, але забули прокомунікувати, що це здорові люди, куди їх везуть і що з ними будуть робити. Вакуум інформації породжує чутки. І це підхопили зацікавлені сторони. У Винниках спрацювала розсилка смс з нагнітаючим змістом, підбурювання людей у соціальних мережах і виведення людей на вулиці з гаслами. Плюс виступи місцевих політиків, які стверджували, що то хочуть, то не хочуть приймати українців з Уханю. У Санжарах був створений координаційний чат у вайбері.


Вакуум інформації породжує чутки.

Пригадую на виборах був заклик забрати у бабусі паспорт, бо літні люди найбільше піддаються маніпуляціям. Ви ж написали цілу книгу про те – чому все так і як працювати з літніми людьми.

Наш мозок працює так, що коли є запит на інформацію і ми отримуємо першу інформацію, якій віримо – починаємо вважати її своєю думкою. Відтак важливо виділити час і пояснити як тепер працює індустрія поширення інформації, як працюють блогери і навіщо це їм. Розповідати поступово. Це довгий процес, але може бути продуктивним, коли йтиме від близьких людей. Коли я писала книжку про дядька Івана – то описала як його покоління втратило інформаційний імунітет. Апелюють, що раніше при радянському союзі була пропаганда і вони якось розібрались. Але сьогодні інформація стала інша.

Що для вас – інфогігієна?

Як гігієна звичайна. Зранку вмиваємось, щоб бути здоровими, хоча на сто відсотків гарантій зберегти здоров’я нема. Так і працює інфогігієна. Відсікаємо шкідливі джерела інформації, суттєво зменшуємо ризики, але гарантії безпеки на 100 відсотків нема.

Інфогігієна – це здоровий спосіб життя для мозку. Це історія про фільтрацію джерел, а не аналіз суті інформації. Вже з’явилась нова професія – фактчекер, той, хто перевіряє достовірність інформації і вміє розпізнати фейк.


Важливо привчити себе споживати новинну інформацію з медіа, які є об’єктивними і дотримуються журналістських стандартів.

То якими є необхідні м’які навички (soft skills) людини у цифрову еру?

Відрізняти медіа від сайтів-сміттярок.

Сформувати свій «інформаційний трафарет» і з ним порівнювати інформацію.

Привчити себе споживати новинну інформацію з медіа, які є об’єктивними і дотримуються журналістських стандартів. Інститут масової інформації публікує перелік білих медіа. У цих медіа є факти, думки, контекст і нема емоційної заангажованості. Натомість фейки і маніпуляції вирізняються емоційними заголовками та оціночними судженнями замість фактів. 


Розмовляла Наталія Кузьма, засновниця KUZMA Communication, медіаторка та тренерка з підготовки до переговорів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here