Школи змінює культура взаємодії

0
690

Анна Уварова – колишня керівниця Центру інноваційної освіти “ПроСвіт”, який завдяки навичкам ефективної комунікації між людьми підсилює освітян, допомагає на місцях впроваджувати реформи і змінювати школи. У цьому не останню роль грає культура взаємодії. Сьогодні Анна, процес-орієнтована психологиня і фасилітаторка, розвиває менторство як напрям розвитку людей та команд. Я розпитала її про інструменти та проекти, що вже дали результати в роботі з освітянами.

Команда “ПроСвіту” постійно шукає ефективні рішення. Дійшли висновку, що директори та директорки шкіл можуть вплинути на всю систему і тому, останнім часом, сфокусувалися на роботі з ними. Інший напрям роботи команди – партнерство в школах заради змін за допомогою платформи “GoFunded”. Вчителі чи учні можуть тут збирати гроші на свої проєкти. Щоб їх зібрати, необхідно вміти комунікувати з різними людьми. І це про вміння налагоджувати зовнішнє партнерство для школи. Держава забезпечує школі зарплати і ще щось базове, але розвиток дуже часто відбувається за ініціативою вчителів, батьків, дітей. 

Я спілкувалася з кількома жінками-менторками вашого проєкту. Кажуть, коли учасники та учасниці  “GoFunded” реалізовують проєкти, то це повертає людям відчуття свободи, завершення епохи наказів згори. Коли шукають гроші, стають винахідливими. В одному селі ходив шкільний вертеп. Потрібну суму не наколядували, але їхні зусилля помітили місцеві підприємці і додали коштів. 

Так, це гарний старт для того, щоб знайомитися з бізнесом і творити школу як відкриту спільноту. Все це працює на системний апгрейд.

вчителі та вчительки, які хочуть впроваджувати зміни, ставали “білими воронами” у своїх школах.

Розкажи, з якими викликами ви прийшли в школу? Я була на одному з перших EdCamp в УКУ. Йшла з думкою, що  державну школу нічого вже не врятує, але “ПроСвіт” переконав у протилежному. Я побачила мотивованих вчителів та учнів, які хотіли змінювати і змінюватись. 

Першим викликом для нас стала зміна формату викладання в школі. Це був 2015-2016 рік, ще Нової української школи не було. Навчали вчителів змішаного навчання. Цей формат навчання поєднує самостійне онлайн-навчання, часто самостійне та навчання в групі, коли у учнів є можливість застосувати ці знання на практиці. 

Другий напрямок – це проєктний менеджмент. Це і стало основою для  “GoFunded”. Вчителі, які навчалися на цих програмах, впроваджувати зміни і знаходили фінансування. 

Згодом ми стикнулися з тим, що вчителі та вчительки, які хочуть впроваджувати зміни, ставали “білими воронами” у своїх школах. Ті, хто не був готовим до змін, протестували. Так почали долучати до проєктів хоча б дві людини зі школи чи директора/директорку. Як результат, чимало шкіл змінили систему навчання в своїх школах, але і були ті, що не змогли витримати опір. 

Відтак ми почали навчати культури взаємодії. Якраз почався процес децентралізації, який торкнувся шкіл, їм надали можливість автономії, але не надали інструкцій як з цим працювати. Тут було багато викликів – і законодавчі, і з тим, що команди шкіл чекали, що хтось прийде зверху і скаже як це робити. Ми почали вчити як знаходити спільні рішення. Це зменшувало конфліктність на місцях. Люди вчились спільно визначати виклики в школі, опитувати учнів, формувати плани і реалізовувати їх. Це дозволяло усім аудиторіям шкільної спільноти синхронізуватись. 

Раніше голосу дітей не було чути, їх до уваги не брали, а от тут дітям дають бути співавторами рішень.

Один з інструментів, що допомагали порозумітися – «Конференція партнерів». За стіл діалогу сідали вчителі, батьки, і, що дуже важливо, діти. Раніше голосу дітей не було чути, їх до уваги не брали, а от тут дітям дають бути співавторами рішень.

«Конференція партнерів» – фасилітаційний формат, що вчить працювати в групах, приймати різні точки зору. Бувало, що директори/директорки мали завдання визначити спільні цінності для всіх учасників освітнього процесу. Вони провели опитування в команді школи, серед батьків і серед учнів. І сенсом опитування було визначити які цінності вони мають і що вони розуміють під цією цінністю. Потім ми зустрілися в просторі школи і проговорювали всі ці моменти, спочатку в групах, а потім кожен розповідав як він розуміє ту чи іншу цінність.

Ми наголошуємо, що цінності – це, по суті, те, що управляє нашими діями, на основі них ми комунікуємо або діємо. Часто цінності є узагальненими, наприклад цінність поваги всі розуміють по-різному. І в нас було таке завдання з зірочкою – зрозуміти, що ми розуміємо під кожною цінністю. Наприклад, з учнями, вчителями та батьками цієї школи ми зрозуміли, що для них цінність “повага” далі трансформується у правило “ми приходимо вчасно на зустріч чи на урок”. Це було дуже важко, тому що про цінності говорити важко всім, але мене дуже здивувало, що найбільш глибоко про цінності говорили діти. Їх почули і потім школа розробила етап втілення цінностей. 

Після таких діалогів бонусом є те, що навички “чути іншого” і “домовлятись” поширюються на всі рівні комунікації у школах. Зменшуються додумування, впадання в емоції і нападки одне на одного. 

про цінності говорити важко всім, але мене дуже здивувало, що найбільш глибоко про цінності говорили діти.

Дуже цікавий випадок був на консультації, коли визначили, що головною цінністю для усіх є довіра, на якій фактично і засновується культура взаємодії. У процесі обговорення виплило те, що частина батьків хоче встановити камери в школі. І реально зав‘язався діалог між батьками, що довіра – це не про камери, камери – це контроль. І це дуже важливі речі, які варто обговорювати. І, мабуть, наша основна робота в тому, що ми вчимо батьків чути вчителів, вчителів – дітей і батьків, тобто усі стають партнерами. Важливим стала комунікація і після проведених діалогів – що з напрацьованого втілено? Як працює? І це впливає на подальшу мотивацію усіх учасників діалогів. 

Ще один метод – системний зворотний зв‘язок у різних форматах. Зустрічі з батьками та учнями для обговорення певних питань. Класно, щоб в школі була певна політика, певний документ, який визначає як ми ті чи інші речі робимо. Чим прозорішими є процеси, чим більш відкрито це обговорюється, тим менше непорозумінь. Так працює і проявляється культура взаємодії.

Анно, а які найактуальніші навички для директорів/директорок шкіл?

Спочатку ми допомагали директорам-господарникам ставати директорами-лідерами. Вчили автономії шкіл. Свобода приходить разом з відповідальністю. А відповідальність – це, коли люди розуміють за що вони відповідають. Багато директорів/директорок приходило на програму з запитом стратегічного бачення і вміння делегувати. Це теж культура взаємодії. Але в процесі роботи з ними, ми побачили, що є ще декілька важливих навичок. Це вміння надавати зворотний зв‘язок, а не критику. Просто сказати, але важко зробити, бо багато людей не вважають свою критику критикою. 

ми допомагали директорам-господарникам ставати директорами-лідерами.

Колектив розрізнених людей стає командою, коли щось усіх зближує, коли спільні і проговорені цілі, коли існує культура взаємодії. Дуже мало в освітньому просторі для освітян інформації про це. Це дуже важливий аспект не тільки для керівництва школи, але й для вчителів/вчительок, тому що вчитель/вчителька організовує процес, а не є людиною, яка продає знання. Також часто вчителі/вчительки не аналізують те, як вони навчають.

Навчальним процесом називається не тільки те, що я ходив на курси чи тренінг, але дуже важливе навчання в процесі. Великий виклик з плануванням і фокусуванням, тому що в школах частіше всього купа проєктів, але не завжди є системи/процедури як ми це впроваджуємо, як розподіляється навантаження, хто за що відповідає, в кого які ролі. І тут виникає недокомунікація. А далі – розуміти, які правила взаємодії, як ми працюємо з конфліктами і так далі. 

Можеш ще розповісти про проєкт, коли працювали ментори з вчителями, про те, як це відбувалося і які результати дало?

Я почну з того, хто такі ментори для нас. Раніше ментори були скоріше антикризовими менеджерами, ніж менторами. Класичне поняття менторства – це людина, яка досвідчена в певній сфері і передає свій досвід менш досвідченій людині в цій сфері. Ми свідомо брали менторів не з освітньої сфери, бо нам хотілося повернути мислення освітян на 180 градусів. Рідко людина з системи може це зробити. Були люди з громадського сектору, рідше люди з бізнесу. Нам було важливо, щоб був тренерський досвід. Завдання – створити стратегію розвитку школи, налагодити зв’язок між відділом освіти і самою школою. У процесі втілення інновацій виникало чимало конфліктів і ментори ставали містком між різними людьми, залученими у процес, прояснювали потреби кожної зі сторін і допомагали шукати нові рішення. Так формується культура взаємодії.

вчитель/вчителька організовує процес, а не є людиною, яка продає знання.

Менторського формату навчання дуже не вистачає освітянам. За законом в Україні в школах мають бути наставники молодих вчителів/вчительок, і є ще супервізори, які підтримують всіх вчителів/вчительок, але насправді окрім того, що це впроваджено законом, в деяких школах, з якими  ми працюємо, це далеко не система. 

Ті директори/директорки, які мають менторів, починають комунікувати зі своєю командою не наказами, а менторськими форматами. Це щось середнє між менторством і коучингом. Це коли ти можеш дати пораду, але обираєш допомогти людині самій знайти рішення. Допомагають запитання і підтримка.

У нас народився Клуб директорів та директорок силами самих учасників і учасниць програм. Вони готові допомагати молодим директорам та директоркам. Цей клуб – це спільнота директорів та деиркторок шкіл одного міста/регіону, які системно зустрічаються і спільно рефлексують, обмінюються досвідом, стають менторами та менторками один для одного.

Мені здається, що це така класна ланцюгова реакція, що ви починали з вчителів, тепер директори. І ще я читала в тебе на сторінці Фейсбуку: ти підняла питання менторства дітей старших класів, щоб і тут допомагати застосовувати ці інструменти, щоб допомогти їм. 

Я за те, щоб розвивати в Україні культуру менторства і культура взаємодії. 

У приватних школах є тьютори, які працюють над розвитком учнів, допомагають зрозуміти власні сильні та слабкі сторони. Всі ми розуміємо, що в державних школах є обмеження, але мені здається, що до цього прийдуть. Діти потребують індивідуального розвитку, допомоги у пошуку себе.


Розмовляла Наталія Кузьма, засновниця KUZMA Communication, медіаторка та тренерка з підготовки до переговорів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here