Емпатія: вроджена здатність чи недосяжна мета?

0
5386

 Знову емпатія… вам іще не набридло це слово? Схоже, цей термін вже стає вжитковим кліше. Модне гасло, котре народ вже почав проковтувати не прожовуючи, значення котрого таке красиве і навіть магічне, але…чи справді ми розуміємо його?

Власне, цим терміном уже досить вміло маніпулюють ЗМІ, державні посадовці і діти у дитсадках. Єдині хто, на мій погляд, залишився абсолютно здоровим і непорушним у ситуації глобального сповзання у зибучі піски цього поняття – працівники ЖЕКів…

Чому знову і знову наголоси припадають на цю эфемерну і незрозумілу частину дискурсивного поля сучасності? Частину, яка стосується психології взаємовідносин, зв’язку власних і чужих відчуттів.

Взагалі, потрібно віддати належне бажанню людства не лише користуватись термінологією, але й нарешті, дістатись її суті. Кількість психологів, відповідних книг і тренінгів на кв. метр зростає з прогресією цунамі. Планету захопила і поглинула єпідемія самопізнання, в контексті якої емпатія стає магічним ключем у якийсь таємничий інший вимір. Уявіть собі світ, в якому люди, не просто намагаються зрозуміти хід думок і наміри опонента, а відчувають, переживають і розуміють один одного на рівні емоцій…

Емоції недооцінюються людською культурою, проте, саме емоції і почуття є фундаментом прогресу.

І хоча ми звикли вважати інтелект, розум і рефлексію найвищою здатністю людини і силою науки, жодне відкриття, я впевнена, не відбувалось лише силами мислення. Навряд чи хтось сидів собі і знічев’я раптом вирішив, що зараз найлогічніше відкрити людству другий закон термодинаміки… В основі будь-якого руху лежить мотивація, в основі мотивації – емоційний компонент. Почуття заставляють нас рухатись чи зупинятись в житті, і навіть коли ми керуємось розумом, вони не полишають нас. І, Господи, яким кошмаром стає атрофація почуттів! Люди з депресією говорять, що перестають відчувати життя, втрачають його енергію і сам сенс.

Всі подвиги, культурні надбання, політичні звершення виростали з емоційного зерна. Всі маніпуляції людиною чи навіть нацією відбуваються через нашу здатність відчувати (інколи тут став би в пригоді інтелект, але – дзуськи…). При всьому тому, ми продовжуємо грати в ігри, закриваючи нашу свідомість для доступу істині.

Істина далеко не нова, але все ще недосяжна. Спроби досягти порозуміння завдяки чуйності один до одного, перші уроки емпатії: «Я даю вам нову заповідь: любіть один одного. Як Я вас полюбив, ви повинні любити один одного.»  Іоан 13:34. Очевидно, з часів Христа мало що змінилось на планеті людей. Продовжуємо топтатись, спіткнувшись об «начало всіх начал». Виявляється, людині дуже важко освоїти вкрай необхідний для неї навик.

Що є проявом емпатії в реальному житті?

Це, коли я комусь співпереживаю настільки, що розчиняюсь у почуттях іншого, і ми несемо його тягар удвох? Тоді, як уберегти себе від надто сильних «чужих» деструктивних емоцій, які будуть руйнувати мою психіку? Адже, погодьтесь, від емпатичної поведінки очікується більше співперереживання негативним ніж позитивним емоціям.

Чи, можливо, прояв емпатії – це звичка в поведінці, натренована як м’яз агента її величності, коли перш ніж відчути, я ставлю певний ментальний щит з логіки, вмикаю в собі систему моралі порозуміння й толерантності? І що мені тоді робити з власними почуттями? Як керувати своїми емоціями? Тобто потрібно навчитись відчувати, чи, краще, запам’ятати певну модель реакцй і вдало нею користуватись? Відверто кажучи, другий варіант нагадує мені процес соціалізації і корегування поведінки аутистів.

Як розвивати емпатичні здібності?

Потім виникають питання: як розвивати емпатичні здібності? Яку роль, при цьому, грає власний досвід, емоційний діапазон та інтелект? Найбільше цікавить для чого? Чи не легше не відчувати? Що такого цінного для того, іншого, кому співпереживають? І, головне, що цінного для того, хто співпереживає?

Вважається, що емпатія відбувається за рахунок нашого емоційного реагування на, часто майже непомітний, зовнішній прояв емоційного стану іншої людини, такий як: мімічні реакції, вчинки, жести.

Емпатія (грец. ἐν — «в», скерований усередину + грец. πάθος — глибоке і сильне відчуття, близьке до «страждання», «почуття») —  в сучасному вжитку означає  усвідомлене співпереживання сьогочасному емоційному станові іншої людини, при цьому без втрати розуміння зовнішнього походження джерела цієї емоції.

Саме здатність розуміти, що власні почуття відображають почуття співрозмовника, дозволяють емпатійній особистості більш глибоко і чуйно сприймати партнера, приймати його таким, як він є, відшукуючи у власній душі паралелі, що були, можливо, приховані спочатку від обох.

Таким чином, виникає близькість порозуміння. Пам’ятаєте слова героя фільму «Доживемо до понеділка»? – «Щастя – це коли тебе розуміють…» Можливо, ці слова вже стали банальністю, але чи втратили вони сенс? Самотність завжди була випробуванням або карою. Найважче покарання для людини – ігнорування іншими її існування, відокремлення, ізолювання від собі подібних.

І навпаки – справжня присутність і контакт завжди були проявом уваги і обіцянкою Небес. Звідки береться впевненість у своїй правоті людей віри? Вона виникає, коли вони бачать відповідь на свої молитви. Виникає з упевненості, що їх почуто в діалозі, вони відчувають що мають спільність (єдність) з Всевишнім. Для чого існували різноманітні обряди і посвяти в архаїчних суспільствах, як не для підкреслювання належності до спільноти? Чим було обрізання на сьомий день у древніх євреїв, як не обітницею належності до Божого народу? Чим для християн є таїнство євхаристії, як не співпричасністю (співучастю) Христу? Древній і глибинний урок співпорозуміння з людьми і з Творцем.

Якою може бути емпатія?

Щоб дати відповідь на питання, як працює емпатія і як її розвивати, потрібно розглянути детальніше якою вона може бути в принципі. Виявляється є декілька видів емпатії:

–    Емоційна емпатія (про неї ми говорили вище), її найчастіше мають на увазі вживаючи сам термін «емпатія». Вважається що вона базується на механізмах проекції і наслідування аффекивним реакціям іншого.

–    Когнітивна емпатія. Вона базується на…увага! –  інтелектуальних процесах, таких як порівняння і аналогія. Так, так, рефлексії також знайшлось місце в емпатичних процесах!

–    Предикативна емпатія. Це така особлива здатність передбачати аффективні реакції іншої людини в певних ситуаціях. Тобто коли ви бачите, напиклад, конфлікт і розумієте що ось ця людина зараз буде плакати, а ця влаштує бійку.

Співпереживання  і співчуття

Загалом, усі ці види емпатії мають в собі дві форми реакцій: співпереживання і співчуття. Схожі поняття чи не так? Часто їх плутають і не розрізняють. Проте, співпереживання є ототожнюванням себе зі співрозмовником через переживання таких самих емоцій і почуттів, а співчуття – це фактичний прояв свого стану по відношенню до почуттів іншої людини, тобто більш соціальний акт. Отже, навчаючись розуміти іншого і виражати йому своє співчуття, людина навчається емпатичному процесу.

З точки зору фізіології, при переживанні емоцій відбуваються певні процеси не лише в нервовій системі, але і в ендокринній, дихальній, травній та інших системах. У стороннього глядача при спостеріганні чужих емоцій, завдяки зеркальним нейронам також запускаються подібні процеси.

Отже емпатія – це вбудований в нашу нервову систему, тіло і підсвідомість інструмент для досягнення найкращого і природнього для людини стану –  для того, щоб почуватись цілісно і позбутись депресій, для того, щоб бути зрештою щасливим, і при цьому не нагадувати блаженних ідіотів. Чи є в цьому досягнення вищого сенсу буття? Навряд, швидше психологічна норма, та прояв духовного здоров’я.

Психопатія, соціопатія є деформованим світосприйняттям, неможливістю співчувати іншому. Війни, садизм, жорстокість – відхилення, коли людина відчуває єдине доступне їй задоволення – владу над іншим, а емпатія зведена до нуля, можливо навіть до мінусу. Шляхи, які ми вибираємо, так чи інакше ведуть нас до задоволення наших потреб. Але поки ми не застосовуємо емпатію і не розвиваємо її, ми схожі на людину, що забула про наявність у неї абсолютно здорових, функціонуючих рук і намагається все робити ногами…і страждає при цьому, і не задоволена несправедливістю долі.

Ми маємо усе, щоб мати єдність, зберігаючи індивідуальність…Зрештою, маємо дуальність людської сутності, завдяки якій, емпатія є мовою майбутнього, бо вбирає в себе дивовижні можливості чуттєво-емоційної сторони і рятувальний круг раціо-інтелекту.

Автор: Юлія Чемерис, художник, дизайнер, арттерапевт

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here