Скаржитись на учнів токсично. Ось 4 способи як перестати робити це.

0
581

(Лорен Варгас /Lauren Vargas)

Як вчитель, я провела багато ранків у черзі до принтера, аби надрукувати копії для моїх уроків, запланованих на день. З кавою в руці я зі своїми колегами, які теж чекали у черзі, змагалася у Вчительських Олімпійських іграх зі Страждань: ми кепкували з себе і визначали, чиє вчительське життя було більш жалюгідним.

Деякі з тих нарікань були про наше власне життя, як оце: «Я пробула у класі аж до 10 вечора вчора і потім мала ще перевірити та оцінити 30 творчих робіт». Але незмінно, частина наших бурчань була про наших учнів. Роками я казала такі речі, як: «Мій третій клас доводить мене до божевілля!» або «Чи перестане колись Бен розмовляти?» або «Чому мої учні не здать домашню роботу?»

Звучить знайомо? Скарги на учнів мають місце в учительських кімнатах по всій країні. Вчителювання є важкою роботою. Але висловлювання невдоволення щодо учнів має не тільки токсичні наслідки для почуттів вчителів стосовно своєї роботи (і впливає таким чином на тривалість перебування їх у професії/на робочих місцях). Це також завдає шкоди учням.

Сьогодні моя робота полягає у підтримці тренерів (коучів) у їхній роботі з вчителями, і я чую, що саме кажуть вчителі, від дошкільної підготовки до старших класів, коли зустрічаються зі своїми коучами. Частіше, ніж я очікувала, мене захоплюють зненацька  негативні коментарі про учнів навіть від найбільш позитивних у всіх інших відношеннях вчителів. Ось приклади коментарів, які я чула нещодавно:

  • «У мене в класі двоє дітей, які все ще як немовлята. Вони постійно потребують моєї уваги. Не думаю, що вони в змозі щось зробити самі»
  • «Я не думаю, що це спрацює для Даніеля; він один з моїх старших дітей»
  • «Ці діти просто невмотивовані».

Те, як вчителі говорять про учнів, має значення. Не важливо, скільки запланованого часу ми вкладаємо в уроки, або наскільки, як ми кажемо, ми віримо, що всі діти можуть досягнути чогось, коли ми висловлюємо коментарі на зразок таких, це безпосередньо впливає на те, як добре ми можемо допомогти всім учням реалізувати свій найвищий потенціал.

Чому скаржитися на учнів шкідливо?

  • Це посилює занижені очікування. Нарікаючи на учнів, ми зміцнюємо ідею, що вони не спроможні досягнути високих результатів. І наші скарги разом із наріканнями інших вчителів можуть створити простір, де низькі очікування закріплюються всередині шкільної спільноти.
  • Це звільняє вчителів від відповідальності знайти підхід до всіх учнів та натомість перекладає вину на учнів. Як освітні лідери в наших класах, ми маємо думати над тим, що ми можемо змінити, що допоможе залучити всіх учнів та навчати краще. Звинувачуючи учнів, вчителі не можуть зростати; натомість, вони захищаються, коли дають зворотний зв’язок. Професор Хаїм Гінот писав у книзі “Вчитель та дитина: книга для батьків та вчителів”: “Я прийшов до приголомшливого висновку, що я є вирішальним елементом у класі. Саме мій щоденний настрій визначає погоду. Як вчитель, я володію надзвичайною силою зробити життя дитини жалюгідним або щасливим”.
  • Це створює відстань між учнями і вчителями. Скарги на учнів (висловлення невдоволення) в колі інших вчителів може сформувати в нас мислення проти них. Я була молодою, білою вчителькою середніх класів, яка навчала переважно дітей з різним кольором шкіри із сімей з низькими статками. Через участь разом з іншими (переважно) молодими, білими, вчителями середніх класів у наріканні на учнів, я мимоволі підтримувала расистські та класистські норми про те, що освіта повинна виглядати як я і моя культура, а учнів потрібно було лише долучити (адаптувати).
  • Це створює токсичну культуру праці. Скарги привносять негативні почуття щодо нашої роботи. Коли я повторюю повідомлення (месидж), що учні невмотивовані і я нічого не можу з цим зробити, я сама починаю почуватися менш вмотивованою викладати мої уроки якнайкраще кожного дня. Зрештою, постійне почуття розчарування щодо учнів може сприяти вчительському вигоранню, замість пожиттєвої професійної активності у зустрічах із учнями, такими як вони є, та радісної співпраці з ними.

4 Стратегії протидії культурі скарг (нарікання)

#1 – Подумайте над своїм словниковим запасом.

Це не про політкоректність. Мова йде про таке ставлення до учнів, якого ви б
хотіли самі до себе. Нижче наведено декілька слів та фраз, яких варто позбавитись, як таких, що відображають низькі очікування від учнів:

  • Вони як маленькі діти
  • Вони невмотивовані
  • У них IEP – індивідуальний навчальний план (мова йде про дітей, які мають особливі освітні потреби)
  • У них низький рівень
  • Це таке покоління
  • Їхні батьки ними не займаються

#2 – Пройдіть випробування (челендж) – один тиждень без скарг.

Спробуйте не говорити нічого негативного про учня протягом тижня. Приділіть час, щоб відмічати ті моменти, коли вам хочеться поскаржитися (висловити невдоволення), і як ви почуваєтеся, коли припиняєте скарги.

#3 – Звертайте увагу колег, коли вони скаржаться.

Я часто відчувала, що скарги (висловлення невдоволення) є нормою в моїй школі, і тепер я шкодую, що не відігравала більш активну роль у прямій протидії цій культурі. Коли ви чуєте, як вчителі скаржаться на учнів, зробіть активний вибір не терпіти це. Навіть краще, знайдіть прямий, але доброзичливий спосіб звернути на це увагу. Спробуйте так: «Я знаю, що ми всі любимо наших учнів. Замість того, щоб фокусуватися на негативі, а що є такого, за що ви сьогодні вдячні своїм учням?» І це не повинно розповсюджуватися лише на вчителів – керівники шкіл можуть відігравати ключову роль в цьому процесі, встановлюючи чіткі очікування того, як вчителі та персонал мають говорити про учнів.

#4 – Замініть скарги на радість та вдячність.

Знайдіть щось позитивне, про що можна поговорити. Поміркуйте, які розмови принесуть більше результатів для учнів, більше радості для вас та ваших колег, та покращать стосунки всередині шкільної спільноти. Поговоріть про те, за що ви вдячні, як ви бачите зростання учнів або як вони справляються із власними випробуваннями (викликами), або навіть порозпитуйте, щоб краще пізнати своїх колег.

Радник з питань психічного здоров’я та авторка Крістін Сауерс розповідала у презентації про свою книгу «Взаємозв’язок, відповідальність та регулювання: практика травм для виховання стійких учнів»: «Нам важливо пам’ятати про те, щоб говорити доброзичливо про наших учнів та доброзичливо один про одного». Коли доброзичливість заміняє скарги на дітей, це може трансформувати наші очікування щодо наших учнів, так само, як і культуру на робочому місці.

Лорен Варгас є керівником навчальних тренерів (коучів) в організації ЕдКонектив (EdConnective), що займається підвищенням кваліфікації вчителів. Вона працювала як шкільний та віртуальний навчальний тренер та 9 років викладала математику у старшій школі в Північній Філадельфії.


*******************************************************************

Переклад з англійської – Олена Глуговська

Редагування – Ольга Батюк

Джерело

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here