У 2022 році Вівіан Діттмар і її команда надали потужну підтримку спільноті Емпатії в рамках тримісячного проєкту “Простір емоційного розвантаження” (ПЕР). Розпочинали з вебінару “Емоційна стійкість в часи кризи та війни”, взяти участь в якому зареєструвалося 350 учасників і учасниць. Далі працювали в малій групі і практикували емоційне розвантаження, авторкою якого є Вівіан.
ПЕР – це ефективна і бережна технологія емоційної гігієни, необхідної всім, яка в багатьох випадках замінює психолога. Люди стають більш емоційно усвідомленими і водночас спроможними справлятися без професійної допомоги.
Вміння слухати і чути – основа для формування міцної соціальної тканини і згуртованості, потужного громадянського діалогу. Коли настане перемога і ми повертатимемося – хтось із фронту в цивільне життя, хтось із волонтерства в професію, хтось назад в Україну – нам всім потрібно буде вміти глибоко слухати одне одного. Щоб зрозуміти, щоб підтримати/розвинути зв’язок, щоб вміти бути поруч одне з одним і разом розбудовувати Україну. Для цих цілей підходять різноманітні комунікативні і діалогові практики (ненасильницьке спілкування однозначно стане у нагоді), але метод Вівіан і практика, яка за ним стоїть, це один із дорогоцінних скарбів, на які ми теж можемо спертися.
Висловлюємо щиру вдячність Вівіан та її команді за підтримку в складні часи війни. На порталі та на нашій сторінці на Patreon публікуємо переклад серії її статей.
**********************************************************************
Інтерв’ю з Вівіан Діттмар
Ми уникаємо почуттів, каже Вівіан Діттмар, і уникаємо гніву, смутку та страху. Краще було б дати почуттям простір. У цьому інтерв’ю експертка в темі почуттів розповідає про силу почуттів, як компетентно з ними мати справу і чому настав час культивувати співчуття.
Інтерв’ю провела Біргіт Стратманн
Запитання: Ти фахівчиня у сфері «почуттів» і того, як ми можемо з ними добре справлятися. Чому для тебе це таке важливе питання?
Діттмар: Ми часто стаємо експертами в тому, з чим самі маємо труднощі. Це чесна відповідь. Довгий час я мала багато проблем і роботи з емоціями та почуттями всередині себе. Це псувало мої стосунки і не дозволяло мені бути людиною, якою я хотіла бути. Емоції відігравали в цьому найбільшу роль.
Нам потрібно зараз уточнити терміни: ти розрізняєш почуття та емоції.
Діттмар: Так, почуття – це те, що виникає в моменті. Емоції – це не відчуті почуття минулого. Моя метафора для цього – емоційний багаж. Ми носимо з собою емоційний багаж, який постійно заважає.
Для деяких людей це призводить до емоційного оніміння, тобто ми не відчуваємо емоцій. Це навіть не визнається проблемним у нашому суспільстві. У нас є ідеал, що радість – це добре, але всі інші почуття – їх краще не мати, наприклад, гнів і смуток. Емоційне оніміння є симптомом емоційного багажу, наприклад, травми, і часто передається з покоління в покоління.
Ще одним симптомом наявності емоційного багажу можуть бути дуже сильні емоції, які не відповідають ситуації. Я знаю це і по собі. У такі моменти я не можу поводитися так, як мені насправді хочеться.
Усі емоції можуть бути корисними
Ти кажеш, що немає позитивних і негативних почуттів і що вони нейтральні. Як це розуміти?
Діттмар: Я розрізняю почуття, які є сильними і корисними, і ті, які є руйнівними. Але я відрізняю їх інакше, ніж це роблять інші: для більшості людей) радість, любов, щастя — це гарні почуття, а біль, смуток, гнів тощо — це погані почуття. Для мене це не так.
Емоційний компас, який розробила Вівіан Діттмар.
Основні п’ять емоцій гніву, страху, смутку, сорому та радості – всі важливі. Вони можуть бути позитивними, коли проявляються як сила. Однак у своїх тіньових аспектах вони руйнівні, включаючи радість. Найважливіша відмінність для мене – між почуттями та емоціями. Почуття – це щось здорове, конструктивне, прояв того, що ми живі.
Прикладом може бути те, що, коли ми чуємо погані новини, ми реагуємо сумом – у цей момент.
Діттмар: Точно. Почуття схожі на мости. Негативні почуття – це міст між тим, що є, і тим, що ми хотіли б, щоб було. Біль виникає, коли бажання і реальність розходяться. Ліками для цього є здорові емоційні сили.
Давайте візьмемо ваш приклад, коли я отримую повідомлення, яке не відповідає тому, чого я хочу. Наприклад, сьогодні я дізналася, що на мою сьогоднішню лекцію в Гамбурзі про «Внутрішній компас» мої книги не прийшли вчасно. Мені дуже шкода, бо я хотіла, щоб було інакше. Хвилинка смутку допомагає мені прийняти це і розслабитися.
Гнів породжує активність
Ти кажеш, що кожне почуття може бути добрим, силою. Наприклад, що доброго в гніві?
Діттмар: Той самий приклад: коли прийшла новина, були також моменти гніву: що пішло не так, як це могло статися, що ми можемо зробити зараз? Організатор запропонував ідею: помічники могли б оглянути книжкові магазини Гамбурга і перевірити, чи є у них моя книга – принаймні, щоб показати примірники.
Гнів каже: Це неправильно, що нам тепер робити? Гнів мобілізує до дій і вирішення проблеми. У цьому випадку я виявила, що зусилля і користь від них були непропорційними, і сказала: давайте просто відпустимо. Книг там немає. Дуже шкода – ну і добре.
Ми можемо змінити емоцію, наприклад, гнів на сум. Гнів – це добре, якщо є можливість діяти. Але якщо я нічого не можу зробити, це неправильне відчуття.
Чи можуть почуття бути невідповідними?
Діттмар: Так, почуття можуть не відповідати ситуації. Кожне почуття виконує певну функцію. Гнів породжує активність. Це корисно, поки я можу щось зробити.
Ми відповідальні за свої емоції
Це так, коли гнів та агресія призводять до насильства – фізичного чи вербального, наприклад, через мову ворожнечі в Інтернеті.
Діттмар: Саме так, тут ми маємо справу з тіньовою люттю. Це може закипіти за за мить, але часто приходить разом зі старими емоціями. Тоді лють руйнівна, наприклад, вона руйнує стосунки. Вона завжди виходить із претензії на абсолютність: «Того, що є, не повинно бути». Ми не бачимо, що існує просто невідповідність між бажанням і реальністю.
Але я не можу просто вимкнути гнів чи інші почуття.
Діттмар: У цьому і суть. Коли ми маємо зв’язок з чистими, здоровими емоційними силами, ми можемо легко змінити, наприклад, гнів на смуток, усвідомлюючи це і змінюючи свою інтерпретацію, наприклад з «Це неправильно» на «Шкода, що це не так».
Коли ми не можемо змінити або контролювати емоцію, ми маємо справу з тіньовими почуттями. Я помічаю це, тому що створюю набагато більше емоційної енергії, ніж мені потрібно для вирішення проблеми.
Потім ми починаємо драму: «Цього не може бути…» і виникають надмірні реакції. Зазвичай, це йде з дитинства, коли я відчувала, що на мене недостатньо зважали. Якщо ми не бачимо цих старих тягарів, а потім відтворюємо ці емоції, ми можемо багато чого зламати.
Візьмемо як приклад насильство з боку правих популістських і правих екстремістських груп.
Діттмар: Емоції мають також колективний рівень. Їх можна використовувати, наприклад, коли у нас є емоційні заряди або непропрацьовані травми. Ви даєте людям прості відповіді, які відповідають їхнім емоціям і абсолютам, і запрошуєте їх направити ці емоції в дуже конкретне русло, наприклад, на образу чи побиття інших.
Тобто ти кажеш, що такі люди не відповідальні за свої емоції?
Діттмар: Ні, ми всі відповідальні за свій емоційний багаж. Багатьом людям це важко зрозуміти, оскільки ці емоції часто походять з дитинства або через наших предків. Тоді ми відмовляємося від відповідальності. Але багаж – це ще й наш потенціал розвитку.
Вміння поводитися з емоціями
Що ми можемо зробити, коли виникає сильний гнів?
Діттмар: Я рекомендую людям, які мають справу з сильними емоціями, практику, яку я називаю «усвідомленим розвантаженням (вивільненням)». Ми не можемо самостійно очистити ті свої частини, які переповнені; для цього нам потрібен емпатійний співрозмовник (партнер). Завдяки цій підтримці ми можемо відчути те, чого не можемо відчути на самоті.
Відчування болю зцілює і знімає напругу. З гнівом часто буває, що за ним стоїть біль. І це те, що ми повинні сприйняти. За болем стоїть скривджена дитина, яка хоче, щоб її бачили. Я хотіла б зробити свій внесок у розвиток вміння поводитися з емоціями в нашому суспільстві. Звичайно, нам потрібні психологи і терапевти, але вони самі не можуть задовольнити велику потребу.
Крім того, у нас все менше і менше глибоких стосунків. Однак емоційна близькість є основною потребою людини. Нам потрібні можливості для більш глибокого спілкування з собою та іншими. Це живить. Зараз у нас є уявлення: ти в порядку або ти хворий і йдеш до психолога. А посередині немає більше нічого.
Страх: бачити невідоме як можливість
Візьмемо інший приклад: страх. Це велика проблема в нашому суспільстві, хоча такої безпеки як сьогодні ми, мабуть, ніколи не мали в історії людства. Як ти це поясниш?
Діттмар: Я бачу тут прямий зв’язок. Страх виникає, як тільки ми стикаємося з невідомим. І чим безпечніше ми почуваємося, тим більшою стає сфера невідомого і тим більше страху ми відчуваємо.
Страх – це природне почуття, сила постати перед невідомим. На даний момент ми як колективно зіткнулися з великим невідомим, тому що ми не маємо жодного уявлення, як вирішити кризи, в яких знаходимося: зміна клімату, вимирання видів, криза сенсів. Це викликає величезні страхи. Але ми не звикли приймати невідоме і розглядати його як можливість.
Що могло б бути доречним способом опанування страху?
Дітмар: Сила завжди стає доступною в почутті, тобто в тому, що ми відчуваємо те, що є. Почуття в першу чергу хочуть, щоб їх відчували, а не розуміли.
Але в більшості випадків думки продовжують провокувати почуття.
Діттмар: Багато людей думають почуття (а не відчувають почуття). У нашому суспільстві почуття – це загальмована, недорозвинена здатність. Ми не знаємо, як відчувати, і не усвідомлюємо, що не знаємо. Справжнє почуття може початися з тіла, наприклад, і через нього ми переходимо в теперішній момент. Почуття завжди існує в теперішньому моменті.
Давати простір почуттям – це зцілення
Ви маєте на увазі практику усвідомленості?
Діттмар: Усвідомленість – це добрий початок, щоб перевести увагу від думок до теперішнього моменту, наприклад, до тіла, до дихання. Тоді ми починаємо звертати увагу на явища всередині нас і сприймати безпосередньо те, що відбувається всередині, не називаючи його. Як це відчувається, як рухається, де тісно, де широко, де тисне?
Великий урок полягає в тому, щоб навчитися давати більше місця для неприємних почуттів. Тому що рефлекторно ми завжди хочемо відштовхнути неприємне, зробити його меншим, а не відчувати. Ми робимо це, відволікаючись, думаючи, споживаючи.
Велике відкриття полягає в тому, що коли почуття мають більше простору, їхня інтенсивність зменшується, вона стає менш неприємною. Почуття починають вивільнятися. Надзвичайно важливо навчитися робити це.
Від почуття до емпатії
Ми повинні добре справлятися не тільки зі своїми почуттями, а й з почуттями інших. Яких навичок потребуємо для цього?
Діттмар: Найкращі ліки, але й найбільший виклик — це розвинути співчуття. Співчуття — це наступний еволюційний крок. Зараз наше завдання — розвивати навички та стани свідомості, так я це називаю. До них належать співчуття, справжня любов, вдячність, відданість, довіра до життя. Ми всі маємо їх як потенціал всередині нас, але вони не появляються автоматично. І навіть якщо ми розвинули співчуття і здатність любити, ми не постійно перебуваємо у стані співчуття.
Якщо ми хочемо розвиватися як люди, ми повинні розвивати співчуття. Воно не виникає саме по собі, а лише через практику, наприклад, за допомогою конкретних практик, таких як буддійська медитація люблячої доброти.
Чи робимо ми щось для зміцнення співчуття?
Діттмар: Так, багато людей докладають зусиль, щоб бути співчутливими. Ми бачимо це, наприклад, у тому, як змінюються стосунки між батьками та дітьми. Розвивається ідеал любові, що виходить за межі біологічного, інстинктивного рівня.
Відносини в парі також є полем для культивування справжньої здатності до любові. Пристрасне кохання вщухає через півтора року. Тоді, якщо прив’язаність необхідно розвивати, перед нами постає виклик навчитися любити. Це означає, що ми любимо людину цілісно, а не лише її гарні (сильні) сторони.
«Ми в переломному моменті»
Ти вважаєш, що соціальна трансформація починається з особистості, чи на політичному рівні?
Діттмар: Я бачу в цьому багато взаємозв’язків. Деякі працюють через травму або внутрішнє очищення. Інші шукають технічні рішення або залучаються до освітньої сфери. Все переплетено.
Чи ти дивишся в майбутнє впевнено?
Діттмар: Я думаю, що ми в переломному моменті, але він, здається, якраз триває. Незабаром у нас буде критична маса людей, які робитимуть все, щоб наш світ був гарним місцем для всіх. Це може спонукати інших також приєднатися.
Я відчуваю, що сила любові, яка хоче прийти у світ через нас, стає сильнішою. Кожна дія, що народжується з цієї сили, зміцнює любов і не є марною, незалежно від того, яким буде майбутнє. Наше завдання зараз — встановлювати все глибший і глибший зв’язок з нашим серцем і діяти від серця.
Вівіан Діттмар є засновницею Фонду культурних змін «Будь зміною», який виступає за екологічно сталу, соціально справедливу та значущу присутність людини на планеті Земля як новий керівний принцип нашого часу. Вона також є авторкою кількох бестселерів про емоційний інтелект та навички управління стосунками. www.viviandittmar.com, www.be-the-change.de
Джерело:
Переклад – Оксана Олійник, редагування – Катерина Ясько
