Одна річ, яку ми всі мали б робити, щоб стати кращими батьками

0
1238

Ніщо так не схоже на новий старт, як батьківство (коли стаєш мамою чи татом). Коли народжується малюк, майбутнє здається величезною чистою яхтою на морі наших сподівань, мрій та очікувань. Але дуже швидко батьки дізнаються, що це море бурхливе, підводних каменів значно більше і все значно складніше, ніж очікувалося.

Це не тільки через відсутність сну або важливість нової відповідальності, а й через бурі емоцій, які виникають у нас. Жодна інша подія не викликає таких емоцій, як народження дитини.

Кожна людина має ранній досвід страху, гніву, розгубленості і болю, що призводить до розвитку певних адаптацій або психологічних захистів. Ці захисні реакції продовжують формувати те, як ми ставимося до своїх дітей і як реагуємо на них. Ось чому найкраще, що ми можемо зробити для наших дітей, незалежно від того, чи вони вже народилися чи це ще відбудеться в майбутньому, – зрозуміти нашу власну історію.

Більшість людей вважає, що значно безпечніше ховати свої погані спогади про болісні моменти з дитинства під килимком, забуваючи про них і рухаючись далі. Але дослідження говорять про те, що це поганий шлях. Фактично, результати дослідження провідної дослідниці прив’язаності доктора Мері Мейн та її колег виявили, що найбільшим передвісником того, якими ми будемо батьками, є не те, що насправді сталося з нами в дитинстві, а наші відчуття та переживання щодо цього досвіду в минулому. Насправді, створення послідовної повісті почуттів у нашому дитинстві має більше значення, ніж соціально-економічний статус, травма, навколишнє середовище і культура нашої сім’ї, в якій ми виросли.

Доктор Майн розробила «Інтерв’ю прив’язаності дорослих», яке допомагає визначити здатність людини розповісти про своє раннє життя. Вона виявила, що здатність розповідати про своє раннє дитинство передбачає стиль прив’язаності до власної дитини з точністю на 70 відсотків ще навіть до народження дитини. Коли ми не в змозі відобразити і осмислити наше власне дитинство, ми з більшою ймовірністю відчуватимемо і проживатимемо невпевнену прив’язаність до наших дітей. Це пояснюється тим, що невирішені травматичні ситуації та спогади, приховані у нашій підсвідомості, впливають на нас на емоційному рівні, коли виникають у моменти стресу та нагадують нам про почуття або події з нашого минулого.

Багато батьків думають: «Моє дитинство не було досконалим, але все було нормально. Крім того, я зможу справлятися краще, ніж мої батьки». Однак, якщо насправді не вдалося розглянути на те, що нам завдало шкоди, ми можемо несвідомо почати застосовувати шаблони та динаміку поведінки з нашого дитинства, вплив яких ми навіть не усвідомлювали. Коли ми не в змозі проаналізувати ці події та їхній вплив на нас, ми можемо поводитися так, як для нас не притаманно. Наприклад, плач нашої дитини може викликати у нас відчуття безпорадності або навіть гніву, якого ми просто не розуміємо. Ми можемо відчувати паніку, яка зменшує ймовірність адекватного реагування на потреби малюка.

Одна мама, яку я знала, завжди намагалася нагодувати доньку з пляшечки, коли та плакала. Вона не усвідомлювала, що дитина відкидає пляшечку і ясно комунікує про бажання, щоб її взяли на руки. Зрештою, жінка згадала власне відчуття голоду, через яке вона пройшла, коли мати засинала не нагодувавши її. Вона зрозуміла, що наслідки недбалості власної матері мають сильний вплив на її почуття до дитини. Коли вона це усвідомила, то стала спокійнішою зі своєю донькою і змогла бути присутньою та чутливою до потреб своєї доньки. Вона почала давати дитині любов та спілкування, якого та потребувала, а не їжу, яку вона сама потребувала в такому віці.

Чим більше великих та малих травм, які на нас впливали, ми можемо згадати та зрозуміти, тим краще ми можемо розпізнати наші реакції та приймати адекватні рішення в кожен окремий момент. Ми можемо рухатися до цієї мети, створюючи послідовну розповідь про наше життя. Процес, який ми разом із доктором Даніелем Зігелем пояснюємо у нашому онлайн-курсі «Зрозуміти своє життя». Цей процес осмислення нашої власної історії допомагає інтегрувати наш мозок, роблячи неявні спогади явними, тому ми можемо вибирати, як діяти, а не сліпо реагувати на старі емоції, які ми не завжди усвідомлюємо. Ми можемо бути більш присутніми для нашої дитини, замість того, щоб повертатися назад у своє минуле на емоційному рівні. Ми можемо формувати здоровіші прив’язаності і зцілювати старі травми, великі і малі.

Як би не було боляче чи некомфортно згадувати нашу історію, це завдання допомагає нам зрозуміти, що є основою наших дій та почуттів, і відпускати емоції, які впливають на нас у нашому нинішньому житті. Вислів «вивчи минуле, щоб визначити майбутнє» – це правильна порада для усіх батьків. Цей процес звільняє нас від обмежень нашого минулого, щоб стати такими батьками і людьми, якими ми дійсно хочемо бути. Він також дає нашим дітям свободу сформувати безпечні прив’язаності, осмислювати власний досвід і ставати більш цілісними, самоусвідомленими дорослими людьми.

 

______________________________________________________________________

Переклад з англійської – Наталя Мельник

Редагування – Валентина Шишман

Автор публікації – Д-р Ліза Файерстоун (Dr. Lisa Firestone)

Джерело – www.huffingtonpost.com

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here