Моя донечка і я. Історія про силу ненасильницького спілкування від Хагіт Лівшиц

0
2778

Хагіт Ліфшиц – сертифікована тренерка з ненасильницького спілкування з Ізраїлю, яка нещодавно вівдідала Київ в рамках навчальної програми «Інженери Порозуміння», що проводить ГО «Простір Гідності». Хагіт є професійним фасилітатором діалогу, практикує і навчає медіації в судовій системі. З 1996 р. працює з палестинцями та ізраїльтянами, фасилітуючи процес діалогу на основі ННС між різними полікультурними і полінаціональними конфліктуючими групами.

Ми публікуємо її історії застосування принципів ненасильницького спілкування у різноманітних життєвих ситуаціях, які вражають своєю щирістю

Дозвольте розповісти історію про силу ненасильницького спілкування, що трапилася у моїй родині. Якось я прийшла додому ввечері після довгого напруженого дня. Я була дуже стомлена і виснажена, бо пішла з дому о 7.20 ранку і цілий день проводила воркшоп і попереду у мене був іще один вечірній захід. За 20 хвилин мені потрібно було переодягнутись, прийняти душ, приготувати вечерю для дітей, переконатись, що з ними все добре, підготувати нотатки до наступного воркшопу і знову бігти.

Коли я прийшла додому, все було догори дриґом

В домі були друзі моїх дітей, працював телевізор, музика лунала з трьох різних джерел, ревіло радіо, у вітальні купою лежав одягщо потребував прання… Я подивилась на це все і пішла у двір, де ще залишились рештки «суккоту» (маленькі «хатинки», котрі євреї будують щороку в пам’ять про блукання своїх пращурів пустелею тисячі років тому…). Я сіла там, намагаючись побути в тиші і сконцентруватися на тому, що виглядало найбільш терміновим до виконання, і почала писати нотатки так швидко, як тільки могла.

Раптом я помітила, що моя дочка (9 років) стоїть поруч. Вона просто стояла мовчки біля мене, тож я підвела на неї погляд, продовжуючи писати, і запитала: «Тобі щось потрібно, серденько?» Вона продовжувала мовчати. Я поглянула на неї знов і помітила вираз її обличчя. Я трохи зачекала на її відповідь, потім вона сказала: «Ти знов ідеш!»

Моїм першим імпульсом було пояснити, виправдати, сказати, що все не так погано

Зазвичай я би діяла з огляду на мій автоматичний шаблон почуття провини і сорому, бо ж я залишала отак свою дитину, на весь день… Але мені пощастило, бо в той момент моя енергія була сфокусована на співпереживанні і перебуванні з іншим, оскільки мої нотатки стосувалися ненасильницького спілкування. Цей фокус допоміг мені пам’ятати, що особливо у поспіху і під час напруги застосування принципів ННС допоможе найшвидшим і найефективнішим способом вирішити ситуацію в гармонії з іншою людиною.

Я запитала свою дочку: «Ти сумна, бо хотіла би, щоб я залишилась вдома і побула з тобою цього вечора?» Вона все одно мовчала, і я побачила дві сльози, що котились у неї по щоці. Я отримала відповідь. Вона була сумна. Вона справді хотіла, щоб я була з нею того вечора. Я зачекала ще трохи, щоб побачити, чи хоче вона сказати ще щось, фокусуючись на своїх почуттях і потребах в той момент. Згодом я промовила: «Чи є щось, що би ти хотіла мені сказати стосовно цього?» Вона продовжувала мовчати, а сльози продовжували котитись її щоками…

Я сказала: «Послухай, серденько, я справді хочу вислухати тебе»

«Якщо ти хочеш сказати мені щось більше, тому що ти і те, що ти хочеш сказати, дуже важливо для мене. Оскільки зараз я поспішаю, я продовжу писати нотатки. Я маю прохання: чи могла би ти дати мені знак, якщо захочеш мені щось сказати? Тоді я спинюсь і послухаю тебе». Вона ствердно кивнула головою, досі зі сльозами, досі мовчки, а я продовжила писати нотатки. Через декілька моментів тиші я помітила, що вона ходить від столу до стін суккоту, знімаючи декорації. Я підвела на неї очі, продовжуючи писати, і сказала: «Я бачу, що ти займаєшся декораціями».

Вона сказала: «Так, матусю. Тут є деякі речі, які треба викинути, а дещо я хочу зберегти на наступний рік, отже я все поскладаю». Потім я сказала: «Я дуже рада, що ти це робиш, бо вже протягом декількох днів я думала, що це варто зробити». Я повернулась до своїх нотаток. За декілька хвилин я закінчила писати і встала, збираючи свої книжки і папери. Вона підійшла до мене, міцно обняла, поцілувала і сказала: «Матусю, удачі тобі на твоїй лекції сьогодні ввечері».

Присутність іншої людини може бути цінною незалежно від її тривалості

Розмірковуючи про той прекрасний епізод, я розумію, що в той момент вона справді хотіла моєї присутності разом з нею. Присутність іншої людини може бути значущою і сильною, незалежно від її тривалості у тому разі, якщо ми спрямовуємо усю нашу увагу, серце і бажання на те, щоб  зрозуміти почуття і потреби іншої людини.

Коли я запитала її: «Ти сумна, бо хочеш, щоб я залишилась вдома цього вечора?» – це був момент, коли я була з нею, бо я нічого не пояснювала їй, не судила її, не звинувачувала ані її, ані себе. Я задовольняла її потреби, бо була з нею, оскільки я почула її, помітила її сум і потребу в моїй присутності. Її сльози і тиша підтвердили її почуття і потреби.

Зрештою, моя присутність допомогла їй відновити зв’язок з її внутрішньою силою. Вона стала бадьорою і щасливою, маючи енергію і радість зробити щось корисне для дому, родини і для мене. Це також відновило мій зв’язок з моєю внутрішньою силою і впевненістю, і я відчула себе зворушеною і щасливою. Того вечора на воркшопі я почувалася сильною і енергійною, що давало мені сили щиро ділитися своєю впевненістю і довірою до цього процесу.

Джерело статті – офіційний сайт Хагіт Лівшиц:

https://mifgash.org.il/english/53/my-daughter-and-i-hagit-lifshitz-israel

Щиро дякуємо за допомогу у підготові матеріалу Катерині Гончаренко

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here