Учитель початкових класів Роберт Маклеод (Robert Macleod) застосовує інтегральний підхід у навчанні своїх дев’ятилітніх учнів. Завдяки цьому діти стали чуйно сприймати та розрізняти свої емоції, бачити одразу всі чотири перспективи (і тому краще писати твори та есе) і самостійно регулювати свою поведінку.
Роб Маклеод:
Коли я почав викладати, я наївно вірив у те, що зможу зрозуміло пояснити своїм дев’ятирічним учням базові основи інтегральної теорії. Вгадайте що з цього вийшло. Це не спрацювало. Звісно, не спрацювало.
Тоді я трохи змінив свій підхід і побачив, що в четвертому класі інтегральна теорія не може бути окремим предметом у шкільному розкладі. Найкраще вона допомагає покращити те, що й так вже є на заняттях і в класах. Завдяки своїй цікавості я зрозумів як інтегральний підхід може збагатити звичні елементи шкільної освіти.
Ось два приклади:
- Квадранти AQAL для написання творів та есе.
- Розуміння станів, яке допомагає учням краще керувати своєю поведінкою.
Квадранти для написання творів та есе
“Попрацюй ще раз над своїм твором і додай до нього більше деталей” — я зіщулився від розуміння як часто я казав ці слова своїм учням в якості зворотного зв’язку. Щоб змінити це, я розповів їм про чотири квадранти та про те, що для написання більш наповнених творів та есе важливо враховувати всі чотири:
Верхній лівий. Думки та почуття персонажа/героя, що він каже сам собі?
Нижній лівий. Діалог, стосунки/відносини: що відбувається між людьми?
Верхній правий. Дії та об’єкти: що сталося? Що ми могли б побачити в кіно?
Нижній правий. Навколишнє середовище і контекст: де відбувається дія? Чи є це частиною чогось більшого?
Спочатку есе учнів були сфокусовані тільки на описі одного квадранту. Згодом вони поверталися до роботи і намагалися збалансувати свій опис, додаючи до нього кожен квадрант, подібно фарбам на палітрі художника. Вони різними способами поєднували описи всіх 4 сторін, щоб здійснити бажаний вплив на читача і виразити те, що вони хотіли, як письменники.
Використання квадрантів допомогло учням краще бачити світ і у своїх роздумах спиратися на досвід, а не абстрактні категорії.
Розуміння станів допомагає учням краще керувати своєю поведінкою і розуміти як їхній стан впливає на інших дітей у класі
“Карта поведінки” на стіні в класі виконує роль стоп-сигналу. Імена учнів написані на прищепках. Ідея полягає в тому, що якщо дитина поводить себе “добре”, його ім’я залишається на зеленій смузі. Якщо він порушує правила поведінки, учитель зміщує прищепку з його ім’ям нижче – на жовту смугу, і це стає слабким сигналом небезпеки. І якщо він знову буде поводити себе подібним чином, він переміститься в “червону” зону.
Ці кольори, які відображають різні стани, мені подобаються більше, ніж оцінки та покарання. Я вирішив додати срібний та золотий рівні над зеленим. Потім я запитав учнів, чи можуть вони описати п’ять різних станів, які відчувають у школі, — від найбільш неприємного (червоний) до найбільш надихаючого (золотий). Вони придумали опис для кожного кольору, детально пояснюючи, як цей стан відчувається зсередини, як він проявляється у спілкуванні з іншими і що вони можуть робити в кожному зі станів.
Ось їхні описи:
Червоний. Я не пишаюся тим, що я зробив, але цього не виправити. Я міг поранитися або навмисно поранити когось. Моє тіло наче не підпорядковується мені або воно сильно напружене.
Жовтий. Я відчуваю себе не зовсім звичайно. Я можу засмучувати або турбувати інших людей. І можу озиратися навколо та здійснювати вчинки, які засмучують мене. Стан нервовий, мені некомфортно.
Зелений. Звичайний день, я відчуваю себе ні добре, ні погано. Мені можливо і краще, але я радий, що зараз мені не гірше. Я в ладах з оточуючими і вирішую проблеми, якщо вони виникають. Виглядає це приблизно так: я роблю всі ті звичайні речі, які я звик робити.
Срібний. Прямо зараз я можу бути прикладом для інших. Я відчуваю вдячність за те, що є в мене зараз, і бажаю собі та іншим чудового самопочуття. Я зацікавлений і активний. Я посміхаюся, виглядаю натхненним або спокійним.
Золотий. Святковий настрій — наче у мене сьогодні день народження. Мені радісно бути тут і я почуваюся чудово, натхненно, радісно. Я хочу, щоб інші теж відчували себе так само, якщо це можливо. Я добре відчуваю своє тіло та керую ним, але так само мої рухи живі та активні.
Потім ми вивчали як можемо змінити той стан, який нам не дуже подобається. Учні придумували яким чином вони можуть “перевести” себе на інший рівень. Наприклад, з жовтого на зелений — просто зупинитися і зробити кілька глибоких вдихів і видихів. Помітити, що відбулося хорошого за день, і подякувати за це.
Ще я помітив, що багато разів мені самому треба було слідувати пораді дітей — повертатися до зеленого. Звісно, у мене теж була прищепка з моїм іменем 🙂
Зараз мої учні набагато краще розуміють у якому саме вони стані знаходяться і беруть на себе відповідальність за свою поведінку і за те, щоб самостійно регулювати її.
Учні можуть міняти положення прищепки зі своїм ім’ям на карті протягом всього дня. І для багатьох це стало сюрпризом, як часто їхній стан може змінюватися протягом 7 годин, проведених разом у класі.
Але, звичайно, бувають і спірні моменти. Наприклад, дитина помістила себе на Золотий рівень, але при цьому розкидала книги і була дуже збудженою. Тоді я кажу їй: “Я бачу, що ти думаєш, що ти на Золотому рівні, але твоя поведінка не відповідає цьому. Будь ласка, подумай, де ти і що тобі варто би зробити у зв’язку з цим”.
Не дивлячись на те, що привнесення такої культури в клас потребує часу, отримані протягом навчального року результати вражають. Діти, які можуть зрозуміти, в якому вони стані, можуть керувати ним та своєю поведінкою, розвивати саморегуляцію — це яскравий приклад того, яку користь може принести інтегральний підхід і як він допомагає вдихнути життя у звичний шкільний розклад.
Переклад – Софія Салій
