Чому ми сердимось на дітей? 5 причин батьківського гніву.

0
2440

Думаю, немає таких батьків, які жодного разу не розізлилися б на свою дитину. Можливо Ви помічали, на одні й ті самі пустощі й витівки малюка ми іноді реагуємо спокійним зауваженням, а іноді вибухаємо криком.

Наша доросла злість – це наша відповідальність. І дитяча поведінка є для неї лише приводом, спусковим гачком, не більше. І щоб розібратися зі своєю дорослою злістю, навчитися її конструктивно проживати, а не подавляти і виливати на дітей та близьких, давайте розглянемо основні причини злості.

1.Втома

Найбільш поширена причина батьківського гніву – це втома. Коли ми стомлені, нас все дратує: голосні звуки, плач, біганина, крики, навіть сміх дитини. Ми кричимо, переживаємо дуже сильні почуття, аж до люті та агресії. Давайте поміркуємо, що робить нас втомленими протягом дня?

  • Не виспалися

Це особливо актуально для мам з маленькими дітьми. Діти до 3-4 років можуть прокидатися кілька разів за ніч. Мама також прокидається, і це дійсно вимотує. З маленькими дітьми ми цілий день знаходимось у напрузі, в активному стані. Ми потребуємо розслаблення – наприклад, поспати з дитиною вдень і перезавантажитись.

  • Буденна домашня робота

Мамі доводиться виконувати таку роботу щодня, і це не просто, особливо, якщо нам не вдалося змінити обстановку: погуляти, вийти в магазин, поспілкуватися з подругами або хоч трохи позайматися. В результаті, ми сердимось на дитину, тому що засмучені.

  • Цілими днями наодинці

Зазвичай ми проводимо з дітьми 24 години на добу. Часто помічників немає, і ми довго перебуваємо у дитячому товаристві. Хтось виховує дітей без чоловіка, у когось чоловік іде рано, а повертається пізно. Постійне спілкування з позиції страшого, без можливості поспілкуватися на рівних, перевантажує і втомлює.

  • Не здорові

Наше самопочуття, звісно, теж впливає на те, як ми реагуємо на вчинки наших дітей.

  • Немає часу на себе

Особливо, якщо ми цілими днями на самоті! Поки дитині не виповниться рік-півтора, якщо немає помічників, мамі дуже важко навіть спокійно посидіти попити чаю, сходити в душ, туалет. І ця напруга поступово трансформується у втому. І ми вже не помічаємо, як ми сердимось на дитину, на чоловіка, і зрештою, на весь світ

2. Все йде не так, як ми планували

Не справджуються наші очікування, і ми відчуваємо роздратування. В тій чи іншій мірі це відбувається завжди, але коли зривається щось особливо для нас важливе і бажане, то роздратування може трансформуватися у злість.

Наше улюблене дитя не засинає вдень. Часто для мам дитячий денний сон – це єдиний час, який вони можуть присвятити собі: почитати книжку, посидіти з планшетом, розслабитись, відпочити і переключитись.

Не змогли вчасно погуляти, або поїхати в магазин, або зустрітися з друзями. Збирались, але затягнули зі сніданком, запізнились і вже не вкладаємось у режим.

 

Дитина захворіла. Вчора ще все було чудово, ми планували купу цікавих справ разом, а на ранок у дитини піднімається температура. Звісно, з одного боку, ми щиро співчуваємо малюку, але разом з тим проживаємо власну фрустрацію.

Чоловік приходить пізно. Ввечері ми чекаємо чоловіка, щоб він нас розвантажив після цілого дня. Проте він приходить пізно, він теж втомлений, а наші ресурси вже вичерпані. І в цьому стані недотримання з дітьми режимних моментів (закінчити гру, почистити зуби, вчасно лягти спати) може викликати у мами бурхливу реакцію.

3. Перфекціонізм

Ми хочемо бути хорошими мамами, дружинами, господинями. Прагнемо поводити себе найкращим чином і бути ідеальними в усьому, але скільки сил забирає дотримання усіх цих правил!

Чистота. Все має бути випрано, випрасувано та вимито. Це настільки важливо, що ми повністю сконцентровані на виконанні завдання. І коли нас хтось відволікає, наприклад, дитина вимагає нашої уваги, – це викликає почуття роздратування, а навіть і гніву.

Охайність. Деяким батькам важливо, щоб дитина була охайною, була вмита і чиста. Але дитина думає інакше! Наприклад, мені доводиться за день два-три рази змінювати одяг дітям. Ми живемо у заміському будинку, що надає моїм хлопчикам широкі можливості, щоб забруднитися. А для батьків це додаткове навантаження.

Якщо у нас є ідея-фікс, що все повинно бути ідеально: всюди чистота, діти охайні, їжі  достатньо, то порушення дітьми цього привабливого еталону викликає батьківський гнів.

Прагнемо встигнути «все». Часто ми не співвідносимо наші сили з об`ємом справ або не займаємось плануванням, впихуючи в один день непідйомну кількість задач. А коли не встигаємо їх усі виконати, відчуваємо фрустрацію та роздратування.

4. Не достатньо хороший контакт зі своїми почуттями та потребами

Цю причину я би хотіла виділити! Часто мої клієнти, мами, на питання «що ви відчуваєте» розповідають не про свої почуття, а про свої думки. Багатьох дорослих таке питання ставить у глухий кут.

На жаль, у часи нашого дитинства нас не привчили звертати увагу на те, що ми відчуваємо. В радянські часи це вважалось не важливим. Тому наш контакт з почуттями та відчуттями у тілі залишає бажати кращого. Мама не відслідковує, що вона втомилась, поки не зірветься на дитині.

Часто мамин крик – це ознака її втоми. Іноді мій старший син, коли я ввечері починаю покрикувати, так і говорить: «Мама, ти просто втомилась. Тобі треба відпочити.» Тільки тоді, схаменувшись, я розумію, що дійсно вкрай знесилена. Послідкуйте за собою: дуже часто ми себе заганяємо, не відчуваємо, що нам потрібно видихнути, зробити паузу. Для цього дуже важливо розуміти свої почуття та потреби.

Коли народжується дитина, мама занурюється в її життя і забуває про своє. Це передбачено природою – на певний час жінка відмовляється від реалізації інших своїх цілей та задач. Але коли діти підростають, багато мам на автопілоті так і продовжують жити, забуваючи про власні бажання. Почуття невдоволеності зростає та породжує непорозуміння.

Заборона на радість. Досить багато людей мають таку установку. Це відбувається з багатьох причин: виховання, поведінка наших батьків, загальна тривожність і т.д. І тоді нам дуже важко витримувати, коли поруч з нами хтось щиро радіє. А діти це ж суцільна радість, вони яскраво проявляють свої почуття і захоплення, активно веселяться та діляться враженнями. І якщо в глибині душі є заборона на радість, ми не можемо це прийняти, це нас тривожить і пробуджує наш гнів.

Заборона на гнів та агресію. Ще більш поширений «привіт» з нашого дитинства. Нас виховували саме так. І тепер, коли наша дитина починає сердитись, а це один з етапів його розвитку, ми всіма силами намагаємось задавити будь-які вияви гніву. Ми лякаємось дитячих реакцій, не можемо їх винести, намагаємось їх зупинити. І як це не парадоксально, на дитячу агресію реагуємо своєю агресією. Мама б`є дитину по попі, щоб та перестала гніватись.

Установка «хороші мами не зляться». Знайомо? Мама повинна бути доброю та лагідною завжди. Така заборона на вияв власних почуттів напряму пов`язана з тим, що у нас немає конструктивних моделей прояву своїх почуттів та станів. Тому ми тримаємо їх в собі до останнього.

Наприклад, мама працює за комп`ютером, а діти починають її смикати. І мама терпить, терпить, старається не реагувати, замість того, щоб одразу визначити, що вона працює і задати модель дітям, що їм треба робити зараз, як потрібно себе поводити, а як ні. І ось мама терпить-терпить, що діти її смикають, а потім вибухає і починає кричати.

Зрив на дитині – це найчастіше наслідок поганого контакту зі своїми почуттями та потребами, невміння їх виразити. Немає конструктивних моделей висловлювання, тому за роздратуванням одразу, як у дитини, слідує вибух та дія.

Важко прийняти власну безпорадність. Злістю ми реагуємо на власну безпорадність. Ми не завжди розуміємо, що можемо зробити для дитини у відповідь на її переживання або дії. І вторинним почуттям може виникати гнів.

Низька здатність до інтегративного мислення. Інтегративне мислення – це здатність одночасно переживати різні почуття, наприклад, і гнів, і любов. Часом коли ми сердимось на дитину, ми настільки захоплені цими переживаннями, що забуваємо, що перед нами – дитина, яку ми любимо. Ми віддаємося переживанням, можемо наговорити багато злого, а потім звинувачувати себе.

Підвищення нашої здатності до змішаних почуттів не дасть гнівурозлится настільки, щоб ранити нас і дітей. Здатність до інтегративного мислення можна розивати, і тоді наші спалахи гніву будуть не такими яскравими та болючими.

5. Завищені або нереалістичні очікування від дитини

Уявлення про те, що повинна або неповинна робити дитина, часто стає джерелом фрустрації. Якщо це уявлення не відповідає віковому розвитку дитини, нам важко приймати ту складну поведінку, через яку проходять практично всі діти, коли дорослішають. Якщо у нас є уявлення, що дитина не повинна кричати, плакати, або капризувати та  жалітися, а вона це робить, то її поведінка може стати причиною гніву.

Установка «Будь найкращим». Звичайно ж ми хочемо, щоб наші діти були розумними, щасливими та успішними. Батьки, так чи інакше, транслюють дітям свої очікування. А коли у дитини не все виходить найкращим чином, ми починаємо її порівнювати з іншими дітьми. І якщо наша дитина в чомусь відстає, наприклад, від сусідського хлопчика – це може стати причиною роздратованості на дитину, яка потім призводить до гніву.

На завершення

До всього вище зазначеного, можна додати, що за всіма названими причинами також можуть стояти неусвідомлені конфлікти, хворобливе ставлення до себе, низька самооцінка, незадоволення собою і своїм життям. Ми можемо не любити себе і так само ставитись до дітей.

Практичні рекомендації: якщо вам щось відгукнулось у цій статті, випишіть на листок ці пункти та оцініть за ступенем значущості для вас. Перепишіть в порядку пріоритетності актуальні для вас причини гніву і починайте працювати над собою, своїми реакціями та виробляти нові моделі взаємодії. Це можна робити самостійно, читаючи книги, слухаючи вебінари на дану тему або під керівництвом тренера в групі однодумців.

Автор статті: дитячий психолог Наталія Лейкіна

Джерело статті

Величезна подяка за підготовку матеріалу: Олександрі Оксенюк

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here