Історія про силу ненасильницького спілкування від Хагіт Лівшиц

0
1664

Хагіт Ліфшиц – сертифікована тренерка з ненасильницького спілкування з Ізраїлю, яка нещодавно вівдідала Київ в рамках навчальної програми «Інженери Порозуміння», що проводить ГО «Простір Гідності». Хагіт є професійним фасилітатором діалогу, практикує і навчає медіації в судовій системі. З 1996 р. працює з палестинцями та ізраїльтянами, фасилітуючи процес діалогу на основі ННС між різними полікультурними і полінаціональними конфліктуючими групами.

Ми публікуємо її історії застосування принципів ненасильницького спілкування у різноманітних життєвих ситуаціях, які вражають своєю щирістю.

«Нехай ми завжди матимемо хоробрість бачити себе так, як інших, і бачити інших так, як себе»

Роші Берні Глассман

То був сонячний день в найкращому місці Єрихона. 50 людей зібралися на тренінг, під час якого ми збиралися досліджувати наші стосунки один з одним та з самими собою. 47 учасників тренінгу були палестинцями, здебільшого із Західного берегу, а решта троє були ізраїльтянами: один молодий 25-річний чоловік, одна жінка – матір дітей, трохи старших за моїх, і я.

Було це в серпні 1999 року, за рік до другої Палестинської інтифади (повстання)

Вперше в своєму житті я провела п’ять інтенсивних днів в одній будівлі, оточеній палестинцями, на їхній території. Відчуття були дивні, страшні, непрості й тривожні…  Це було моє найбільше випробування в тому, щоб бути з «іншим».

У нас пішло декілька годин на те, щоб «розтопити лід». Ми розкрили наші серця і визначили цінні спільні потреби і почуття. Я почувалася щасливою і відчувала неабияке  полегшення.

Чому вони більше не говорять зі мною?

Але на четвертий день тренінгу щось змінилося. Я думала: «Чому вони більше не говорять зі мною?» Чи це тільки моя уява? Випадок, коли «моя боязка свідомість знову повстає?»

Декілька годин по тому я зібрала усю свою хоробрість і запитала на нашій маленькій інтимній груповій сесії: «Чому?» Ніхто не відповів. Їхні погляди слизнули убік, уникаючи мене… Я запитала знову: «Будь ласка, скажіть мені, що тут відбувається. Я почуваюся збентежено і некомфортно. Мені страшно».

Наступні кілька секунд видались мені вічністю. Тоді один чоловік сказав: «Послухайте, Ви були такою доброю до мене раніше, і я справді Вас ціную. Думаю, я щонайменше цим Вам завдячую, тож я скажу Вам правду».

Моє серце калатало, як барабан. А він продовжив: «Ми Вам довіряли. Ми думали, що Ви – щира людина, тож прагнули Вашої компанії і відчували близькість, але зараз ми помічаємо правду щодо Вас. Ми знаємо, що Ви нам брехали, тож ми не хочемо більше з Вами розмовляти!»

Збентеження, напруга, тривога, страх – все пронеслося крізь моє тіло, серце і свідомість

Тоді молода дівчина сказала: «Ви сказали нам, що живете в Єрусалимі, але зараз ми знаємо правду – Ви живете в Пізгат-Зееві! Ви – переселенка! Ми не хочемо розмовляти з переселенцями. Ви нас зрадили!»

Я пригадала свої навички жирафа. Концентрація на їхніх почуттях і потребах забрала всю мою духовну, емоційну і ментальну енергію. Я пригадала історії, котрі чула від Маршала Розенберга про випадки надзвичайних ситуацій. Я сказала: «Оскільки Ви знаєте, де знаходиться мій дім, Ви почуваєтесь здивованими, шокованими і розчарованими, бо хочете довіряти мені і тому, що я Вам кажу?»

«Так», – сказала вона.

«І ви хочете, аби у наших стосунках були відкриті серця, впевненість і цілісність?» – запитала я.

«Звісно», – вона відповіла.

Дехто ствердно покивав головами. Всі мовчали.

Я продовжила: «Отож, Ви також хотіли, аби я розуміла і цінувала Ваші почуття і потреби та поважала їх?»

«Звичайно!»

«Тепер я розумію, чому ви вирішили перестати зі мною розмовляти, і я вдячна, що Ви неупереджено поділилися цим», – сказала я. І продовжила: «Я також відчуваю  полегшення, адже моя потреба у відвертій і чесній комунікації зараз задоволена». Дивлячись на обличчя довкола мене, я помічала вираз подиву.

Я додала: «Чи хочете Ви вислухати ще одну річ, про котру я б хотіла Вам розповісти?»

Перша жінка сказала: «Так, я б хотіла, щоб Ви говорили. Мені потрібно почути Вас. Дякую Вам»

Я сказала: «Я почувалась здивованою і навіть шокованою, оскільки я ніколи не помічала, якими різними є наші погляди, а також наскільки полярним є наше сприйняття одних і тих же історій. Я також відчуваю полегшення і схвилювання, адже зараз я починаю осягати щось дуже цінне для мене, чого я не помічала раніше!»

В кімнаті запанувала тиша. Можна було чути наше дихання. Я продовжила: «Я б хотіла поділитися з Вами своїм поглядом на цю проблему не тому, що думаю, що мій погляд більш правдивий, ніж Ваш, але тому, що хочу, щоб Ви знали його. Я б хотіла, щоб Ви мали інформацію про те, як я росла і була вихована від раннього дитинства. Чи хотіли б Ви про це послухати?» Я побачила сльози у очах декого із учасників. Молода жінка сказала: «Будь-ласка, продовжуйте».

«Оскільки моя потреба бути у зв’язку з вами наразі задоволена, поки ми так розмовляємо і слухаємо один одного, я відчуваю неосяжний подив у поєднанні зі збентеженням, бо я думала, що знаю все, що маю знати про вас… Я була схильна думати про Єрусалим як про одне велике місто, що включає всі прилеглі території від 1967 року. Зараз я починаю розуміти, що ви маєте абсолютно іншу точку зору».

«Але ж Ви мали знати, що Ваші околиці – це окупована територія!» – сказав один чоловік.

«Що ж, інформація, яку я маю щодо того місця – це інформація щодо колишніх єврейських земель, які були відібрані арабами під час війни 1948 року і звільнені ізраїльтянами у 1967. В цьому і полягає основа мого збентеження; якби ж я тільки знала раніше про цей інформаційний розрив між нами. Окрім того, я хочу бути обізнаною щодо ваших настроїв і думок та хочу, щоб ви знали, що я їх поважаю. Отже, саме зараз я щаслива мати змогу говорити з вами про це відкрито і досліджувати разом відмінності наших точок зору і нашого знання».

«Я знав, що можу довіряти Вам у будь-якому випадку», – сказав інший чоловік

Наш тренінг тривав, і разом із ним тривала наша розмова – ми провели багато годин разом за обіднім столом, у саду, у вітальні і під час сесій. Це був мій найбільший інсайт за весь час моїх стосунків із палестинцями, а також в контексті «інших» людей, з якими мені коли-небудь доводилося стикатися. Це було зворушливе навчання про Незнання і Вміння Приймати те, що приходить.

Джерело статті – офіційний сайт Хагіт Лівшиц:

https://mifgash.org.il

Щиро дякуємо за допомогу у підготові матеріалу Катерині Гончаренко

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here