Слухняна дитина — місія здійсненна!

1
4320
  • 78
  •  
  •  
  •  
  •  

Що робити, якщо дитина по-хорошому не розуміє? Як чинити, коли ігноруються прохання навести лад, помити посуд, зробити уроки? Якщо дитина не поважає думку батьків, лінується і росте егоїстом, як виправити ситуацію?

Хочу поділитися з вами таким поглядом на виховання, метою якого є побудова з дитиною відносин, заснованих на порозумінні, злагоді, взаємоповазі  та  любові. Застосування рекомендацій цієї статті усуне величезну кількість проблем!

Дитина почне виявляти більше поваги, почне прислухатися до думки батьків, кількість конфліктів піде на спад і у домі запанує порядок. Перспектива хороша. І вона цілком досяжна в умовах звичайнісінького домашнього побуту.

У статті “Як виховати ледаря” ми спілкувалися на тему насильницького примусу дітей і про негативні наслідки такого виховання.  Але якщо так робити  не можна, то як?  Гарне запитання!

У цій статті на вас чекає порція ретельно підібраної інформації, яку легко засвоїти і застосувати на практиці.  Інформація логічно обґрунтована і викликає відчуття природного та гармонійного підходу до виховання дітей . Саме так, як і повинно бути в міцній та дружній сім’ї.

Стаття складається з трьох частин.  Це перша.  Копати в тонкощі психіки будемо глибоко, тому приготуйтеся!  У моєму рукаві спеціально для вас приховано кілька  фокусів.  Так що надихаючі осяяння гарантовані 🙂

“Слухняні діти – чи можливо це взагалі?”


“Найкращий спосіб зробити дітей хорошими – це зробити їх щасливими”

– Оскар Уайльд


Чи знаєте ви батьків, які не хотіли б мати слухняних дітей?  Можливо, вони десь і є, але я таких не зустрічав.

Батьківське бажання , мати слухняних дітей, є цілком природнім.  Нічого злочинного в ньому немає.  Хто ж не хоче, щоб діти любили, поважали і слухалися своїх батьків?  Мало хто хоче мати сина-грубіяна або доньку-хамку.  Та й задоволення від регулярних скандалів досить сумнівне.

Отже, ми хочемо виховати добру, слухняну, життєрадісну  і цілеспрямовану дитину, яка цінує думку батьків і живе з ними в злагоді.  Якщо дитину виховувати правильно, саме так усе й буде.  У всякому разі,  ймовірність цього висока.

Відповідно, якщо виховувати неправильно, то потенційні гарні риси можуть обернутися на знак мінус: дитина буде суперечити, говорити грубощі, відповідати уїдливо, грубіянити, втікати з дому, влаштовувати скандали і істерики.  Все це вказує на дисгармонію у вихованні.

Формула проста:


Правильне виховання => хороший результат.

НЕправильне виховання => поганий результат.


Не буває диму без вогню.  Діти не стануть просто так, знічев’я, суперечити і грубіянити батькам.  Їм це просто невигідно.  Значить, в такої поведінки є причина!

І зараз нам належить з’ясувати, яка саме.  Не перемикайте канал – реклами зараз не буде 🙂

“Виховання під егідою насильства – чума 21 століття”


“Лаючи дитину, ми хочемо зробити з неї маленьку бездушну  і керовану річ”

– Лууле Вільма, “Залишатися або йти”


Давайте визначимося з термінологією.  У цій статті я буду використовувати слово “батьки” (батько або мати) і слово “дитина” (син або дочка).  Я навмисно не вказую стать, щоб ви відчували себе вільно, вибираючи  стать  того чи іншого персонажу.  Просто знайте, що слово “дитина”, а так само займенники “вона” і “її”, означають не тільки дівчинку, а й хлопчика 🙂

Тепер визначимося з терміном “насильство”.  Зазвичай під цим словом розуміють фізичне насильство із заподіянням болю.  Я ж буду використовувати його в більш широкому сенсі.

Насильство – це будь-які дії, спрямовані  на пригнічення волі іншої людини.  Це позбавлення свободи вибору, заборони, примуси, ігнорування бажань і думок індивідуума.

Підходить таке визначення?  Сподіваюсь, що так.

Отже, є емоційне насильство, є фізичне, а є їх суміш.  Емоційне насильство – це психологічний  тиск словами і вчинками: залякування, шантаж, лайка, крики, суворий погляд, звернення до почуття  провини і сорому.  Фізичне насильство – це те ж саме, але із спричиненням тілесного болю: ремінь, викручування вуха, запотиличник, удар ложкою по лобі та інше.

Іншими словами, насильство – це коли сильніший застосовує тиск або психологічні хитрощі , щоб слабкіший вчиняв так, як того хоче сильніший.

Фундаментом застарілої моделі виховання, яка широко поширена на території пострадянського простору, є метод “батога”, який застосовується в якості ліків від “поганої” поведінки.

Основа методу проста. Негативні емоції, спрямовані на старших, силоміць пригнічуються через покарання. Думка дитини, яка йде урозріз із батьківською, або ігнорується, або пригнічується. Якщо дитина не підкоряється наказам, на неї також чекає емоційне або фізичне насильство.

Для чого?  Щоб виховати хорошу людину!

Тобто, людину, яка боїться відмовляти старшим (читайте “начальству”), боїться висловлювати особисту думку, що йде урозріз із верхами (ти ще шмаркач, щоб мати свою думку!). Людину, яка боїться приймати рішення через страх помилитися (ти зробив погано!), боїться виділятися з натовпу (не висовуйся!) і так далі. Іншими словами, це виховання людини, яка не наважиться виступити проти начальства і влади.

Говорячи ще простіше, це підготовка і виховання майбутнього раба.

Так і є! На виході ми отримуємо старанного і слухняного раба, який вигідний державі. Ласкаво просимо в систему, синку: виховання – школа – інститут – робота – пенсія – смерть. І не забувай поводитися правильно – як ми тобі сказали. Пенсії бракує? Нічого не поробиш.

Шановні батьки, у вас дійсно такі плани на майбутнє дитини?

Загалом, найнеприємніша картина виходить. Давайте розберемося, як метод “батога” впливає на психіку дитини. Запасіться чаєм або кавою, зараз ось-ось почнеться!

“Дозрівання дитячого розуму”


“Виховання людини розпочинається з її народження; вона ще не говорить, ще не  слухає, але вже вчиться. Досвід передує навчанню”

– Жан Жак Руссо


Що роблять маленькі діти, коли вчаться говорити? Вони слухають батьків і намагаються повторювати незнайомі слова. Вірно? Поступово словниковий запас накопичується, мозок розвивається, і тоді дитина починає заучувати цілі фрази та мовні звороти.

Головний принцип оволодіння мовою – це спостереження і повторення. Дитина спостерігає, ЯК і ЩО говорить оточення, а потім запам’ятовує це, щоб пізніше повторити. Тон, гучність і темп мови – це ЯК, а ЩО – це слова.

Але навички мовлення далеко не все, чого потребує дитина. У перші роки життя її розум гостро потребує нових моделей поведінки. Як поводитися в суспільстві? Що робити в тих або інших ситуаціях? Як реагувати на слова людей? Що робити, щоб отримати бажане? І таке інше.

Поки що у розпорядженні розуму немає таких даних. Їх треба звідкись отримати.

А хто має найвищий авторитет для трирічної дитини? Звичайно ж, її батьки. Зараз вони єдині найближчі люди у цьому величезному і незнайомому світі. Вони піклуються, годують і одягають. Бувають винятки, але зараз не про них. Візьмемо класичну сім’ю.

Отже, батьки мають великий авторитет для дитини. Саме вони є найпершим і найголовнішим прикладом для наслідування. Манеру говорити, жести і реакції дитина намагається копіювати у батьків.

Здогадуєтеся, до чого я веду?

В той час, як батьки виховують насильством і словами,  пояснюючи, як потрібно поводитися, 72% словесної інформації маленька дитина не засвоює. Зате вона прекрасно засвоює іншу інформацію – поведінку батьків. Дитина запам’ятовує гучність голосу, тембр, інтонацію, жести і так далі.

Дитина усе це уважно спостерігає, щоб потім відтворити ту ж інтонацію, позу, гучність голосу, жести і слова. Пам’ятаєте перший головний принцип навчання : спостерігати – запам’ятовувати – повторювати?

Я називаю цей принцип правилом дзеркала. Швидше за все, ви вже знаєте про нього: іноді в поведінці інших можна помітити і свою власну поведінку 🙂

За відображення поведінки оточення відповідають дзеркальні нейрони. Вони є у приматів, птахів і людей. Логіка дзеркальних нейронів дитини наступна: якщо батьки так вчиняють, то це означає, що й мені можна робити так само, це означає, що в цьому суспільстві прийнято так чинити.

“Роби, як я кажу, а не як я роблю”!


“Дітям потрібні не повчання, а приклади”

– Жозеф Жубер


Якій поведінці батьки вчать своїх дітей? Ой, найрізноманітнішій…

Дитина спостерігає, як реагує батько, коли мати просить щось принести. Запам’ятовує, з якими почуттями батьки роблять прибирання у будинку або ходять на роботу. Чи говорять вони “дякую” один одному? Чи обнімаються вони? Чи виявляє мати повагу до батька, а батько до матері?

Свіжий розум дитини вбирає поведінку батьків, як промокашка чорнило. Але далеко не усю батьківську поведінку дитина повторюватиме. Дитина сама по собі є унікальною особистістю зі своїм неповторним характером. Тому двоє дітей в одній сім’ї візьмуть різні шаблони у дорослих, оскільки кожен сприймає світ через свою унікальну призму.

У контексті усього цього, давайте розглянемо методику виховання батогом.

Коли дитина не слухається, тобто робить щось урозріз батьківському бажанню, то її прийнято карати. Навіщо? Щоб запам’ятала цей урок і більше так не робила. Дитину спершу сварять, а потім карають. Або  спершу карають, а потім сварять. Тут варіантів маса 🙂

Що відбувається у цей момент? Дитина спостерігає, як чинять батьки (авторитети). Дзеркальні нейрони фотографують поведінкову інформацію і відкладають її в пам’ять. Уявіть , ніби мозок малюка розмірковує в цей момент : “Ага. Зрозумів. Якщо ти не згоден з чиєюсь думкою, значить потрібно кричати і погрожувати. Так роблять мої батьки, значить так правильно. Засвоїв “

Проходить певний час. Декілька днів, якщо хочете. Виникає ситуація, коли дитина не згодна з думкою батьків. Її розум відразу згадує, як вони робили, коли були не згодні з її думкою. Вони обурювалися і лаялися. І тоді дитина починає обурюватися, кричати і тупати ногами. Адже так прийнято робити у цьому світі?

“Ні. Не так”! – вважають у цей момент її батьки.

Нічого собі! Дитина кричить на них! Цього не можна допускати. Це неслухняність. Доведеться покарати за це. І тоді все по новій повторюється: лайка, крики, шльопання по попі і таке інше. Дитина ще раз переконується, що якщо ти з кимось не згоден, то це означає, що треба голосно лаятися і бити.

Вона розуміє це так: ” щоб відстоювати свою думку і свої бажання, потрібно пригнічувати інших людей “.

Шкода, тільки, що батьки виявилися сильніші. Я був/-ла проти і, як належить, почав/-ла на них кричати і обурюватися, але вони перекричали мене. Вони старші і сильніші. Тепер мені образливо і боляче. На мою думку не зважають. Це несправедливо. Але я виросту і стану сильніша!

Отже, бажання і вчинки дитини, які не подобаються батькам, необхідно насильно пригнічувати. Чи не так? Чи не це називається правильним вихованням?

Вам скажуть “НІ” у багатьох розвинених країнах. Наприклад, в США, Японії, Італії, Англії, Іспанії, Португалії, Ірландії і багатьох інших. Їх психологи давно вже зрозуміли, наскільки сильно насильство травмує дитину. І лише одні ми досі використовуємо варварські виховні підходи, які років вже 200 як безнадійно застаріли.

remen-bryukam_thumbМожна неозброєним оком побачити різницю: наскільки закомплексовані і злі люди у нас, і наскільки розкуті і привітні в країнах, що не застосовують насильство над дітьми. Подумайте про це.

“У кицьки народжуються кошенята, у мишки народжуються мишенята”


“Поділися посмішкою своєю, і вона не раз до тебе повернеться”

– м/ф “Крихітка єнот”


Із спостереження, що показує нам, як діти копіюють батьківську поведінку, можна винести декілька правил. Ними легко керуватися, щоб визначити, чому ми вчимо дітей, коли вчиняємо так чи інакше.

Ось ці правила:

  • Неповага породжує неповагу у відповідь, повага породжує повагу у відповідь;
  • Насильство породжує насильство у відповідь, доброзичливість породжує злагоду;
  • Егоїзм породжує егоїзм. Уважність до іншого обернеться уважністю у відповідь;
  • Якщо не слухати думку дітей, вони вчаться не чути вашу думку;
  • Примуси породжують несвободу. Невільник втече на свободу за першої ж нагоди.

Формула проста. Поведінка А вчить дитину поведінці А, а поведінка Б вчить поведінці Б. Неповага до думки і бажань дитини (егоїзм), учить її неповазі до батьків і інших людей (егоїзму). Виховне насильство навчає насильству над іншими дітьми (не згоден – отримай по голові). Примуси вчать дитину насильно примушувати інших.

У наступних частинах цієї статті ми досить глибоко пірнемо в усі ці теми. А зараз ще трохи теорії про людський мозок, перш ніж ми почнемо вивчати конкретні життєві ситуації.

“Трохи занудства для розуміння психології поведінки”

Розбираючи загальноприйняті підходи до виховання, ми спиратимемося на один з базових законів психіки – на модель триєдиного розуму. Модель свідчить: усередині людського мозку паралельно працюють три розуми. Тобто, мозок складається з трьох основних розділів:

  • Р-комплекс [рептильний розум] – найбільш еволюційно-древня ділянка мозку. Відповідає за виживання тіла в довкіллі: за інстинкти, за інтуїцію, за роботу імунної системи і рефлекси. Регулює внутрішні процеси тіла, такі як: теплообмін, дихання, травлення, вироблення адреналіну і так далі.
  • Лімбічна система [розум ссавців] об’єднує людей в групи, сім’ї, клани, колективи. Відповідає за емоції, впливаючи ними на нашу  поведінку і слова. Передбачає майбутнє, ґрунтуючись на емоційному досвіді минулого.
  • Неокортекс [нова кора] – свідомість. Неокортекс формує усі наші думки. Тут зберігаються наші переконання і стереотипи. Неокортекс будує плани на майбутнє, міркує про життя , читає книги і, звичайно ж, займається творчістю. Розташовується на правій і лівій півкулях мозку.

triune_brain_thumbКожен розум – це складний нейронний комп’ютер, що складається з декількох блоків (відділів головного мозку). Нейрокомп’ютери працюють швидко і паралельно, обмінюючись один з одним інформацією по нейронною мережею.

Уся інформація, зібрана тілом з внутрішнього та оточуючого світу, надходить до р-комплексу (рептильного розуму).  Цей розум робить швидкий аналіз даних і, у разі потреби, запускає в дію який-небудь інстинкт.

Це може бути один з інстинктів виживання : напасти, втекти, завмерти, сховатися, закритися. Це може бути один з побутових рефлексів : бажання чхнути, почухатися, сходити в туалет, попити води, поїсти і інше.

Далі, р-комплекс “пережовує” отриману інформацію і передає її в лімбічну систему (розум ссавців). Це той самий розум, який відповідає за управління нашою поведінкою за допомогою включення і виключення емоцій.

Ось декілька тваринних емоцій: страх, паніка, гнів, злість, безвихідь. Ось більше високорівневі емоції: цікавість, образа, натхнення, нудьга, радість, закоханість.

Зреагувавши емоціями на отриману інформацію, розум ссавців передає її в нашу свідомість – в неокортекс. І тільки тоді ми усвідомлюємо інформацію, яку вже обробили попередні нейронні комп’ютери. Тепер в голові виникають словесні думки з приводу того, що зараз сталося.

inst_emot_think_thumbДумка – це останній етап усвідомлення отриманого досвіду. Спершу включається інстинкт. Він викликає емоцію. Емоція викликає думки і дії. Думки породжують переконання і життєві правила.

Думки в набагато меншому ступені впливають на емоції, ніж емоції на думки. 95% від усього часу неспання наші емоції обумовлюють наші думки: в апатії ми думаємо про те, як все погано, а в радості думаємо про те, як все добре. І лише 5% – це моменти, коли ми свідомо впливаємо на свої емоції, наприклад, за допомогою візуалізації.

Якщо говорити про дітей, то, в першу чергу, у них виникає емоція, потім дія і лише потім думка про це. Запам’ятайте цей важливий момент! Спершу емоція, потім усвідомлення і думка. Надалі це знання допоможе нам прояснити руйнівні наслідки загальноприйнятого виховання.

“Поведінкою керують емоції, а не завчені правила”


“Будь-яка собака, є не чим іншим, як передавачем емоцій мовою, котру люди розуміють без зусиль “

– Енн Прегозин


Припустимо, що у собак немає думок. Чому припустимо? Тому що, ми не можемо знати цього напевно. У будь-якому випадку, людських думок у словесній формі у собак точно немає.

Але хто сперечатиметься, що у собак немає емоцій?

Не треба бути вченим, щоб знати – собаки дуже емоційні істоти. Ми розуміємо емоції собак, а вони розуміють наші. Нам не треба слів, щоб зрозуміти один одного, досить лише продемонструвати свої почуття.

Вчені підтвердять, що емоційний розум собак дуже розвинений. Як ви пам’ятаєте, за емоції відповідає лімбічна система, друга назва якої – розум ссавців. Цікаво, що емоційний розум собаки дуже схожий на людський!

Емоції керують собакою, так само, як і нами. Коли вона бачить хазяїна, то відчуває радість (ватажок зграї прийшов!). Радість примушує тіло собаки звиватися від задоволення, та енергійно метляти хвостом. Страх навпаки змушує собаку підібгати хвоста і бігти геть.

Сподіваюся, ви погодитеся, що собака не може дати собі свідому команду, щоб викликати ту або іншу емоцію. Навпаки. Емоції – це реакція на зовнішні події або поведінку інших істот.

Але, в першу чергу, емоція – це реакція на інстинкт, викликаний рептильним розумом. Наприклад, інстинкт “бігти” включає страх, а інстинкт “нападати” включає злість і лють.

Все те ж саме стосується і людини. Але повернемося до дітей.

“Діти не вибирають емоції свідомо”


“Я спостерігав лише такий вплив різки – вона або притуплює, або озлоблює душу”

– Мішель де Монтель


Наші діти не вибирають емоції свідомо. Емоціями вони реагують на події. Наприклад, несправедливість батьків може викликати емоцію образи, яка услід потягне жалість до себе, а жалість до себе викличе сльози і гучний плач.

Діти вільно виявляють емоції, на відміну від дорослих. Як мінімум, саме тому вони більш щасливіші і життєрадісні. Але я відволікся.

Отже, емоційна хвиля накриває дитину з головою, і вона не може їй протистояти. Це нове і невідоме почуття, яке заповнило все зсередини. Дитина не керує своєю емоцією. Вона не може свідомо дати собі команду на “виключення” цього почуття.

Навіть дорослі не вміють цього робити. Багато хто просто робить вигляд, що уміють включати і вимикати емоції за своїм бажанням, а насправді просто запихають їх глибше, створюючи тим самим цілий букет хронічних захворювань.

Якщо батьки лають і карають дитину за прояв негативних емоцій, то відбуваються дві неприємні речі:

  1. Це викликає у дитини ще більше негативних емоцій, котрі є природною реакцією на насильство. Це може викликати ще більше образи, ще більше злості, почуття непотрібності, несправедливості і сорому;
  2. Навіть якщо батьки пояснили дитині, як потрібно поводитися і вона все зрозуміла, наступного разу емоційна хвиля так само накриє її. Усупереч свідомим бажанням і завченим правилам. Це станеться незалежно від того, пам’ятає дитина батьківські настанови чи ні. Свідомо дитина не вибирає емоції.

“У всьому винен собака Павлова”


“Якщо дитина в чомусь завинила, то в кут належить ставити її батьків”

– Бауржан Тойшибеков


Батьки карають дітей, тому що вірять в старий “добрий” міф про те, що якщо покарати, то дитина запам’ятає біль, отримає урок  і, в страху повторного покарання, поводитиметься добре. Але гірка правда полягає в тому, що покарання роблять дитину лише більш невпевною в собі, а не більш слухняною.

Проведіть невелике дослідження. Запитайте у своїх знайомих, які виховували дітей методом покарань не менше п’яти років (що вже, саме по собі, смішно!), чи дійсно дитина після двох-трьох покарань стає слухняною? Або ж в майбутньому їм доводиться застосовувати цей метод знову і знову? Думаю, ви вже здогадалися, якою буде відповідь 😉

Подумайте ось про що. Припустимо, у людини є страх висоти. Коли вона дивиться вниз, її переповнює паніка, ноги підкошуються і стають ватними. Давайте тепер спробуємо застосувати до неї методику радянського виховання. Ми битимемо її за те, що вона відчуває страх висоти. І ми битимемо її кожного разу, коли у неї підкошуються ноги.

Увага – питання: скільки разів до людини доведеться застосувати покарання, щоб вона перестала відчувати страх і паніку? Скільки років ми застосовуватимемо насильство, щоб на великій висоті вона поводилася добре?

Так, ви праві – це повний абсурд!

Але не меншим абсурдом є покарання за прояв негативних емоцій : за вередування, образи і тупання ногами. Поміркуйте самі: дитина виражає негативні емоції, які стали реакцією на події, і за це, у виховних цілях, батьки її карають.

Але чи з позитивними емоціями батьки карають дитину? Навряд чи. Скоріш, вони відчувають злість, гнів і роздратування. Чи не тому вони кричать на дитину?

Почекайте. Виходить, батьків теж треба покарати, бо вони теж проявляють негативні емоції! Але хіба їх не виховали в дитинстві, щоб вони не кричали і не лаялися на інших? Значить, погано виховали. А як саме? Так само: їх карали і лаяли.

Про що це говорить? Про те, що бажаний результат виховання так і не отримано. Агресія породила ще більше агресії. Отримав агресію від батьків – передав її дітям. Хто зупинить це зачароване коло, якщо не ми?

“Висновок”

Що ж. Думаю, для першої частини інформації вистачає. Ми з вами провели чудове дослідження, яке пролило світло на темні царини руйнівного виховання. Але це ще не усе!

У другій частині ми під мікроскопом розглядатимемо конкретні життєві ситуації з дітьми і ті руйнівні методи виховання, які схвалюються і заохочуються нашим суспільством.

У другій частині вас чекають прості і практичні рекомендації, застосування яких перетворить ваших дітей на білих і пухнастих істот, якими з чистою совістю можна пишатися, а так само вихвалятися перед іншими батьками 🙂

І, наостанок, давайте підведемо підсумки:

  • Насильницьке виховання травмує дитину, роблячи її злою і закомплексованою, а не доброю, сміливою і чуйною;
  • Дитина запам’ятовує поведінку батьків, а не те, чому вони її вчать. Яке поводження з дитиною демонструють батьки, такому поводженню з людьми вчиться й дитина;
  • У кішки народяться кошенята, у мишки мишенята: неповага до дитини обернеться неповагою до батьків, насильство породжує насильство, егоїзм породжує егоїзм;
  • Спершу виникає інстинкт, а потім емоція, яка проявляється в поведінці і словах. Навіть дорослі часто не можуть зупинити бурю емоцій, але саме цього вони вимагають від своїх дітей;
  • Застосування насильства,  з метою зупинити дитяче вередування, є руйнівним. Дитина не керує виникненням емоцій, але за допомогою батьків може навчитися пригнічувати їх. Пригнічення емоцій призводить до хвороб, які лікувати доведеться батькам;
  • Бити дитину за вередування так само безглуздо, як і бити людину за страх висоти. З часом дитина стане доросліша і перестане вередувати, але про це в другій частині статті 🙂

Автор: Іван Пиріг

Джерелоivanpirog.com


  • 78
  •  
  •  
  •  
  •  

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here