Шість звичок високоемпатійних людей

0
4680

Чи живемо ми у час емпатії?

Якщо ви вважаєте, що чуєте слово «емпатія» усюди, ви маєте рацію. Нині це слово на вустах науковців і бізнес-лідерів, експертів з освіти і політичних активістів. Проте є питання, котрим задаються зовсім небагато людей: як я можу посилити свій емпатичний потенціал? Емпатія – не лише спосіб розшити кордони вашого морального універсуму. Згідно з новим дослідженням, це звичка, котру можна культивувати, щоб покращити якість власного життя.

Але що таке емпатія? Це здатність ставати на місце іншої людини з метою зрозуміти її почуття і погляди та використовувати це розуміння, щоб скеровувати наші дії. В цьому полягає відмінність емпатії від доброти чи жалю. І не плутайте це з «золотим правилом» – ставтесь до людей так, як хочете, щоб вони ставились до вас. Як зауважував Джордж Бернард Шоу, «не ставтесь до інший людей так, як хочете щоб вони ставились до вас, – у них можуть бути інші смаки». Емпатія полягає у відкритті цих смаків.

Активні розмови щодо емпатії походять з революційної зміни в науці щодо розуміння людської природи. Звичний погляд, що ми зациклені на собі істоти, рішуче посунутий в бік доказом, що ми також homo empathicus, налаштовані на емпатію, соціальну кооперацію і взаємодопомогу.


Емпатичний мозок

Впродовж останнього десятиліття нейробіологи ідентифікували в нашому мозку десятисекційний «ланцюг емпатії», котрий за умови пошкодження може зменшити нашу здатність розуміти, що відчувають інші люди. Еволюційні біологи, приміром Франс де Вааль, показали, що ми – соціальні тварини, котрі природним шляхом еволюціонували, щоб піклуватись одне про одного, як і наші родичі-примати. А психологи відкрили, що емпатія в нас закладається міцною прив’язаністю впродовж перших двох років життя.

Але розвиток емпатії не припиняється в дитинстві. Ми можемо підживлювати її ріст впродовж життя – і можемо використовувати її як радикальну силу для соціальних трансформацій. Дослідження з соціології, психології, історії та власні вивчення емпатичних особистостей автора статті за останні десять років показують, як можна зробити емпатійність ставленням і частиною нашого повсякденного життя і таким чином покращити життя усіх, хто довкола нас. Ось шість звичок високоемпатійних людей!

Звичка 1: Культивуйте цікавість до незнайомців

Люди з високим рівнем емпатії мають невгамовну цікавість до незнайомців. Вони розмовлятимуть з людиною, котра сидить поряд в автобусі, використовуючи природну допитливість, яку ми всі мали, коли були дітьми, і яку суспільство так вдало з нас вибило. Вони бачать інших людей цікавішими за себе, але не влаштовують допитів, поважаючи пораду історика Стадса Теркеля: «Не екзаменуйте, а зацікавлено допитуйтесь».

Цікавість розширює емпатію, коли ми спілкуємось з людьми поза межами нашого соціального кола, наштовхуючись на життя і погляди, надто відмінні від наших. Цікавість корисна і для нас також: гуру щастя Мартін Селігман визначає її як ключову рису характеру, котра може посилити рівень задоволення життям. І на додачу, це ще й корисні ліки від хронічної самотності, котра вражає одного з трьох американців.

Культивування цікавості вимагає більшого, аніж короткої розмови про погоду. Головним чином, це намагання зрозуміти світ в голові іншої людини. Ми стикаємося з незнайомцями кожного дня, такими, як вкрита татуюваннями з голови до ніг жінка, котра приносить вам пошту, чи новий співробітник, котрий завжди обідає насамоті. Влаштуйте собі виклик – мати розмову з одним незнайомцем кожного тижня. Все, що для цього необхідно, – хоробрість.

Звичка 2: Виклик упередженням та відкриття спільних рис

Ми всі маємо припущення щодо інших людей та навішуємо узагальнені ярлики – наприклад, «мусульманський фундаменталіст», «матуся на соцзабезпеченні», – і які стримують нас від прийняття індивідуальності інших. Люди з високим рівнем емпатії випробовують свої упередження, шукаючи, що мають спільного з іншими, а не що їх роз’єднує. Епізод з історії расових відносин у США ілюструє, як це може статись.

Клейборн Пол Елліс народився у бідній білій родині в Дюремі, Північна Кароліна, у 1927 році. Намагаючись звести кінці з кінцями, працюючи в гаражі та переконаний, що африканські американці були причиною всіх його бід, він пішов стежкою батька і приєднався до Ку-клукс-клану, і зрештою піднявся до найвищої позиції «Циклопа» у своїй місцевій гілці ККК.

У 1971 його, як почесного громадянина, запросили взяти участь в 10-денній зустрічі, спрямованій на послаблення расової напруги у школах, разом з Енн Етвотер, темношкірою активісткою, котру він зневажав. Але співпраця з нею підірвала його упередження щодо афроамериканців. Він побачив, що вона мала такі самі проблеми, пов’язані з бідністю, як і він. «Я почав дивитись на чорних людей, тиснути їм руки і бачити в них людських істот» – згадував він про свій досвід роботи в комітеті. «Це було майже як знову народитись». В останній робочий вечір він став напроти тисячі людей і розірвав свою картку члена Ку-клукс-клану.

Пізніше Елліс став організатором об’єднання, 70% членів якого були афроамериканцями. Він та Енн залишилися друзями до кінця життя. Мабуть, немає кращого прикладу сили емпатії, котра переборює ненависть і змінює наше мислення.

 

Звичка 3: Спробуйте життя іншої людини

Ви вважаєте скелелазання і дельтапланеризм екстремальними видами спорту? Тоді вам слід спробувати досвідну емпатію, найскладнішу, але потенційно найкориснішу з усіх. Люди з високим рівнем емпатії розширюють свої можливості, отримуючи прямий досвід з життя інших людей, втілюючи на практиці прислів’я корінних американців: «Пройди милю в мокасинах іншої людини, перш ніж критикувати її».

Джорж Орвелл – приклад, котрий надихає. Після декількох років роботи офіцером колоніальної поліції в Британській Бірмі у 1920-х Орвелл повернувся до Британії, націлений з’ясувати, що таке життя для тих, хто перебуває на соціальній межі. «Я хотів зануритись, опустити себе до пригноблених» – писав він. Тож він одягнув, як безхатько, зношені черевики і пальто та жив на вулицях Лондона разом із жебраками і бродягами. Результатом, засвідченим у його книжці «У злиднях Парижа і Лондона», стала радикальна зміна його переконань, пріоритетів та стосунків. Він усвідомив, що емпатія не лише робить нас добрими, вона добра і для нас.

Всі ми можемо проводити наші власні експерименти. Якщо ви релігійний дослідник, спробуйте «божий обмін» – відвідайте служби віросповідань, відмінних від вашого, включно із зустрічами гуманістів. Або, якщо ви атеїст, спробуйте відвідати різні церкви! Проведіть вашу наступну відпустку як волонтер, живучи у країні, що розвивається. Станьте на улюблену стежку філософа Джона Дьюї, котрий сказав: «Справжня освіта набувається через досвід».

Звичка 4: Уважно слухайте і відкривайтесь

Є дві риси, необхідні для того, щоб бути емпатійним співрозмовником.

Перша – опанувати мистецтво радикального слухання. «Що суттєво, – зауважує Маршал Розенберг, психолог і засновник ненасильницького комунікування (ННК), – то це наша здатність бути присутніми в тому, що справді відбувається всередині – в унікальних почуттях і потребах, котрі людина переживає тут і зараз». Люди з високим рівнем емпатії уважно слухають інших і роблять усе можливе, щоб вловити їх емоційний стан і потреби, незалежно від того, чи це друг, у котрого щойно діагностували рак, чи один із подружжя, засмучений через чергову затримку на роботі іншого.

Але одного слухання недостатньо. Друга риса – зробити себе вразливим. Скинути маски і відкрити свої почуття іншому є  надважливим для встановлення міцного емпатійного зв’язку. Емпатія – вулиця з двостороннім рухом, котра, у кращому випадку, збудована на взаєморозумінні – обміні нашими найважливішими переконаннями і досвідами.

в епоху швидких технологічних змін оволодіння емпатією є ключовою діловою навичкою виживання

Такі організації, як Ізраїльсько-Палестинське батьківське коло втілює це в життя, збираючи разом сім’ї загиблих з обох боків конфлікту, щоб зустрітися, послухати і поговорити. Розповіді історій про те, як загинули ті, кого вони любили, дозволяють сім’ям усвідомити, що вони поділяють біль і кров, попри те, що знаходяться по різні боки політичного паркану, а також дозволили створити один з найпотужніших у світі низових миротворчих рухів.

Звичка 5: Надихайте масові дії і соціальні зміни

Зазвичай, ми вважаємо, що емпатія відбувається на індивідуальному рівні, але високоемпатійні люди розуміють, що це може бути і масовим феноменом, котрий породжує фундаментальні соціальні зміни.

Тільки подумайте про рухи проти рабства у XVIII-XIX століттях по обидва боки Атлантики. Журналіст Адам Хочсчайлд нагадує нам: «Аболіціоністи поклали свою надію не на священні тексти, а на людську емпатію», роблячи все можливе, щоб донести людям розуміння про справжні страждання на плантаціях і кораблях рабів. Рівною мірою і міжнародний профспілковий рух виріс із емпатії між промисловими працівниками, об’єднаними експлуатацією. Надзвичайна громадська реакція на цунамі в Азії у 2004 постала із емпатичної стурбованості про жертв, чиє тяжке становище миттєво проникло в наші домівки разом із відеоматеріалами.

Ймовірніше за все, емпатія розквітне в колективному масштабі, якщо її зерна посіяти в наших дітях. Ось чому люди з високим рівнем емпатії підтримують такі ініціативи, як канадські «Корені емпатії» – найефективнішу у світі програму, що навчає емпатії, і якою скористалися більше півмільйона школярів. Ця унікальна програма спрямована на дітей і фокусується на вивченні емоційного інтелекту – і її результати засвідчують суттєве зниження буллінгу на ігрових майданчиках та підвищення рівня академічної успішності.

Окрім освіти, серйозним викликом є з’ясування того, як технології соціальних мереж можуть використовувати силу емпатії для створення масових політичних акцій. Twitter, можливо, вивів людей на вулиці для Occupy Wall Street та Арабської весни, та чи може він переконати нас глибоко перейматися стражданнями далеких чужинців, незалежно від того, чи є вони постраждалими від посухи фермерами в Африці, а чи майбутніми поколіннями, які понесуть основний тягар нашого вуглецево залежного способу життя? Це станеться лише тоді, коли соціальні мережі навчаться розповсюджувати не тільки інформацію, а й співпереживання.

Звичка 6: Розвивайте амбітну уяву

І заключна риса людей з високим рівнем емпатії: вони роблять набагато більше, аніж співпереживають у звичному розумінні цього слова. Ми схильні вважати, що емпатію слід приберегти для тих, хто живе на соціальній межі чи страждає. Це необхідно, але цього ледве достатньо.

Ми також маємо співпереживати людям, чиї переконання не поділяємо, чи тим, хто є в певному розумінні нашим ворогом. Якщо ви борець проти глобального потепління, наприклад, було би варто спробувати стати на місце керівників нафтових компаній – зрозуміти їхнє мислення і мотивацію – якщо ви хочете створити ефективні стратегії, щоб переорієнтувати їх на розвиток поновлюваних джерел енергії. Зовсім трохи цієї «інструментальної емпатії» (відомої ще як «впливова антропологія») може дати набагато більше.

Співпереживання противникам – також шлях до соціальної толерантності. Таким був спосіб мислення Ганді під час конфлікту між мусульманами та індусами, що привело до незалежності Індії у 1947, коли він заявив: «Я – мусульманин! І – індус, і християнин, і єврей».

Організації також повинні бути амбітними у своєму емпатичному мисленні. Білл Дрейтон, відомий «батько соціального підприємництва», вважає, що в епоху  швидких технологічних змін оволодіння емпатією є ключовою діловою навичкою виживання, оскільки вона забезпечує успішну команду та лідерство. Його впливовий фонд Ashoka Foundation  запустив ініціативу Start Еmpathy, яка доносить ідеї до бізнес-лідерів, політиків та освітян у всьому світі.

ХХ століття було епохою інтроспекції, коли культура самодопомоги і терапії спонукала вважати, що найкращим способом зрозуміти, хто ми і як жити, є погляд всередину себе. Так ми стояли і розглядали власні пупки. ХХІ століття має стати епохою емпатії, коли ми відкриваємо себе не лише через саморефлексію, але і через зацікавленість життям інших. Нам потрібна емпатія, щоб створити новий тип революції. Не старомодна революція, заснована на нових законах, інститутах чи політиках, а радикальна революція у людських стосунках.

Джерело: Uplift

Переклад: Катерина Гончаренко

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here