Емоційний інтелект та його зв’язок з емпатією

Термін ‘Емоційний Інтелект’ (ЕQ) з’явився у 90-х роках минулого століття. його було запропоновано вченими Пітером Саловеєм (Peter Salovey) та Джоном Д. Майєром (John D. Mayer). Однак найбільшого свого поширення він набув після виходу в світ книги  Деніеля Гоулмана (Daniel Goleman) «Емоційний інтелект. Чому він може значити більше, ніж IQ».

EQ чи IQ?

у 90-х роках ХХ століття критичної маси набули спостереження про те, що широковідомий та загальновживаний при прийомі на роботу на той час показник інтелекту людини IQ (intelligence quotient) насправді не обіцяв ні кар’єрного зростання, ні взагалі значних професійних успіхів.

Дослідники переймалися питанням, чому люди, що блискуче закінчували навчальні заклади, не досягали подібних результатів в роботі, в той час як їхні колись набагато менш успішні товариші, значно їх випереджали. До того ж, для них була характерна загальна незадоволеність життям та стосунками з людьми (за даними спостережень за життєвим шляхом 95 студентів Гарварда 1940-х років та за 81 кращими учнями середніх шкіл в Іллінойсі).

Було зроблено висновок, що чинники, які допомагають людині будувати кар’єру, створювати і зберігати сім’ю, розвивати і утримувати соціальні зв’язки – це дещо інше, ніж академічна успішність та результати навчання. Ці чинники було названо явищем емоційного інтелекту, яке з того часу активно й бурхливо досліджується та розвивається.

Складові розвитку емоційного інтелекту

  1.       Розуміння власних емоцій. Це перший, найнеобхідніший крок до розвиненого емоційного інтелекту, адже знання власної емоційної сфери дозволяє порівнювати інформацію щодо емоцій інших, аналізувати та використовувати результати такого аналізу. Тут важливо вміти прислухатися до власних емоцій та почуттів. Знати та розширювати словник, що позначає людські почуття. Розрізняти свої стани та не витісняти почуття. З’ясовувати причину своїх емоційних станів, шукати джерела відновлення внутрішніх ресурсів та радості.
  •       Розуміння почуттів інших людей. Внаслідок оволодіння попередніми вміннями поступово розвивається і здатність тонше і точніше сприймати те, що відбувається з оточуючими людьми. Ця здатність пов’язана із нашою здатністю до емпатії.
  •       Контроль над власними емоціями. Дозволяє уникати складнощів у спілкуванні, пов’язаних з вибухами емоцій та несподіваними емоційними реакціями. Контроль емоцій полягає не у їх придушенні чи витісненні, а у вмінні ефективно з ними справлятися. Вміння взяти паузу дозволяє опанувати емоцію та продумано відреагувати.
  •       Вплив на інших людей. Зчитування і передача емоційних сигналів відбувається у нас несвідомо і надзвичайно швидко. Наш мозок подає і приймає емоційні сигнали, не потребуючи при цьому вербалізації. Саме тому ми часто говоримо навіть про мовчазний вплив на інших. Експерименти доводять, що люди «заражаються» один від одного емоційними реакціями. Саме тому розвиток трьох попередніх вмінь такий важливий для ефективної взаємодії з іншими людьми та впливу на них.

Ключовий компонент емоційного інтелекту

Окрім того, поруч з емоційним інтелектом у сучасній психологічній науці вживається термін «емоційна компетентність», яка за Деніелем Гоулманом включає особисту компетентність у керуванні собою, а саме: розуміння себе, саморегуляція і мотивація, та соціальну компетентність у побудові стосунків, яка охоплює емпатію та соціальні навички.

Сьогодні емпатією називають усвідомлене розуміння внутрішнього світу або поточного емоційного стану іншої людини. При чому відчуття контролю над таким станом не втрачається. Людину, здатну до емпатії, називають емпатом.

Цей термін було введено в обіг Едвардом Тітченером як кальку з німецького «Einfühlung», використаного в 1885 році Теодором Ліппсом в контексті теорії впливу мистецтва. Проте, визначення емпатії одним із перших дав батько-засновник сучасної психології та аналітичної психотерапії Зигмунд Фройд, сказавши про неї як про необхідність для психоаналітика поставити себе на місце клієнта, щоб краще його зрозуміти.

Емпатія

Емпатія (на відміну від жалощів) вирізняється тим, що вона застосовна до широкого спектру емоцій – як негативних, так і позитивних.  Різною є і глибина виявлення емпатії. Вона може відбуватися як легкий відгук на почуття іншої людини, і як глибоке занурення у світ її емоцій та почуттів.

Деніель Гоулман визначає емпатію по-перше як розуміння емоційного складу людини, а по-друге – як поводження з людьми відповідно до їх емоційних реакцій. Відповідно до висновків сучасних дослідників емоційної сфери людини, емпатія є ключовим компонентом емоційного інтелекту та запорукою успіху у багатьох професіях. Вона допомагає розвивати глибокі рівні взаємовідносин та довіри.

Теорія дзеркальних нейронів

Сучасна наука пояснює механізм дії емпатії теорією дзеркальних нейронів, які здатні відображати стан і дії інших істот (їх же вважають відповідальними за емоційні зараження). Опосередкованим підтвердженням цієї теорії є те, що у людей, які мають певні нейрофізіологічні порушення, знижується або зовсім зникає здатність співпереживати почуттям та емоціям інших. Навіть більше! Вони часто втрачають здатність розрізняти власні емоції та почуття.

На сьогодні науковці більше не вважають емпатію незмінною рисою. Емпатію можна і слід розвивати. За результатами нейропсихологічних досліджень 98% людей мають щонайменше зародкові здібності до емпатії. Проблема полягає в неправильному, або відсутності її розвитку – а саме нестачі прикладів емпатії у найближчому оточенні, частої табуйованості почуттів та емоцій на робочому місці, прагненні виховувати «залізних людей».

Що дає нам емпатія? Уміння розуміти людину, ставити себе на її місце дозволяє не лише розвинути успішні, сповнені близькості стосунки, а й уникнути неконтрольованих емоційних проявів, потрапляння в емоційні бурі, знизити дію стресу. Все це призводить до здоровішого, якіснішого і сповненого сенсом життя. Окрім того, розвинений емоційний інтелект та емпатія допомагають нам вибудувати внутрішній стрижень, який допомагає нам у складні часи випробувань та стресів.