Казка “Все пов’язано”

2
2292
  • 72
  •  
  •  
  •  
  •  

Бабуся дуже любить в’язати. Вона справжня майстриня. Сьогодні мені знову наснилися її різнокольорові, як веселка, нитки. Я прокинулася і мовчки сиджу на краєчку ліжка, протерши і широко розплющивши очі. Бабуся вранці помила підлогу (блищить на яскравому сонці, яке ллється з вікна), затопила грубку (тепло), спекла пиріжків (хочу бабусиних пиріжків!), а тепер сидить поруч зі столом і в’яже дідусеві новий теплий светр. Кудкудакають кури і брязкає ланцюг – це Пірат вийшов із буди похлебтати води, я згадую, як він смішно плескає язиком по воді, і посміхаюся.

— Бабусю, я прокину-у-ула-а-лася.

— Доброго ранку, моя Петелько улюблена! Будеш пиріжок?

— Угу.

— Іди, молочка наллю тобі.

Я швидко одягаюся. Домашні капці у мене в’язані, тепленькі, з вушками, вони одягаються на мої ніжки і безшумно несуть мене до бабусі. Бабуся така велика, її зранку потрібно спочатку обійняти, втонути в її пухких м’яких руках, притиснутися до неї і трішки постояти так, пошморгуючи носом. Потім я залізаю на табуретку, повертаюся до столу, беру з тарілки пиріжок («Бери той, який на тебе дивиться») і їм його, і п’ю прохолодне молоко, і махаю ніжками.

— Бабусю, а де дідусь?

— Он там, овечок стриже.

— А навіщо?

— Щоб шерсть була.

— А навіщо?

— Пряжу прясти.

— А навіщо?

— У нитки сплітати.

— А навіщо?

— У клубки мотати.

— А навіщо?

— В’язати буду костюмчик новий для тебе.

— А навіщо?

— Та ти ж зі старого вже виросла.

— А навіщо?

— Навіщо виросла? Це вже ти сама зрозуміти повинна, Петелько моя, – бабуся посміхається.
Бабуся посміхається, і я до неї всміхаюся, доїдаю пиріжок, допиваю молоко, кладу на стіл альбом, беру олівці, висовую язика і малюю квіти. Раптом у мене спалахує іскоркою думка, що кольорові лінії від олівців на папері схожі на бабусині нитки, і ця іскорка запалює мене дзвінким сміхом:
— Бабусю, дивись, які я квіточки зв’язала! – Я сміюся і не можу зупинитися.

— Ану-ану, – бабуся надягає окуляри (в’яже вона чомусь без окулярів) і серйозно вдивляється в мої кривулі на папері. – Молодець. Скоро й справді в’язати навчишся.
— Бабусю, а ти мене навчиш?

— Навчити? Я тільки показати можу тобі як в’язати, а навчишся вже ти потім сама.

— Покажи, бабусю.

— Ні, постривай, рано тобі ще щось в’язати. Нудно тобі буде.

— Ну ба-а-бу-у-сю, покажи-и-и, ну не ну-у-у-удно, ну ба-а-бу-у-сю! ..
Бабуся дивиться на мене поверх окулярів і манить пальцем. Я весело сповзаю з табуретки і заплигую до неї на коліна. Бабуся каже:

— Гаразд, Петелько моя. Я тобі покажу як в’язати. Тільки я ж все одно знаю, що тобі ще зарано. Але якщо ти хочеш, я тобі покажу. Захочеш, будеш в’язати, не захочеш, то ні. Тільки тут є секрет один, обіцяй мені, що нікому-нікому про це не скажеш.

У мене перехоплює подих, і я вся стискаюся в маленький клубочок із захопленого трепету.
— Бабусю, дорога, я нікому-нікому, ніколи-ніколи не скажу, чесно-чесно!

— Та можеш і сказати, тільки не повірять тобі, хтось посміється, а хтось почне думати, що дурненька ти. Люди ж не знають нічого про в’язання, та й про нитки, надягають на себе все, що попало, та й носять і думають, що на деревах ростуть штани, спідниці та сорочки. Тому ти дивитися дивися, а якщо запитають у тебе, як бабуся твоя в’яже, то ти посміхнися їм і скажи: «Сидить, мовляв, та й в’яже, що вам до неї?». Добре?

— Добре, бабусю. А сама я коли навчуся в’язати?

— В’язати? В’язати вчаться, тоді, Петелько моя, коли про нитки згадують.

Я не зрозуміла, відкрила рота, щоб запитати, а бабуся взяла та й поцілувала мене в чоло.

І тут раз! І почало ввижатися мені, що я ніби кочуся вниз з великою крутої гори в маленькому вагончику, на якому я каталася в парку. Вниз, а потім вгору, і в сторону і знову вниз-вгору. І я заверещала від несподіванки, і від нескінченної різнобарвної радості, яка мене охопила. Радість була такою, що здавалося, ніби я вся виткана з іскристого світла. А ще я роздивилася навколо і побачила, ніби сяючим гіркам, якими я кочуся в вагончику, немає кінця і краю – все навколо було переплетінням великих зиґзаґів, і я сміливо скочувалася ними із шаленою швидкістю, і це було справжнім щастям. Дивно, що якісь нитки було видно, а якісь ні, але я знала, що вони ось тут. Раптом я зрозуміла, що ні вагончика, ні рейок зовсім немає, а є тільки одне напрочуд гарне сплетіння таких товстих ниток, а я можу кататися на них куди захочу. А потім якось це відсунулося вниз, і тепер я дивлюся зверху на живу поверхню, виткану з моєї радості, яка переливається всіма кольорами веселки. Я розсміялася, коли зрозуміла, що бачу всього лише поверхню нашого столу! Я озирнулася, і подих перехопило захопленням – усе навколо було виткане, сплетене і вив’язане. Стіни, підлога, стеля, двері, стіл, вікна, картини на стіні, грубка світилися райдужними фарбами, було помітно кожну ниточку. Але як тонко все було зроблено! Ось я бачу дерев’яні кільця на дошках на краю столу і сміюся – кожна смужка вив’язана з ниток різного кольору. Навіть ось ця подряпина з нерівними краями дуже акуратно і тонко зроблена – сплетена.

— Ба … ба …

Не знаю скільки часу я ось так сиділа і захоплено дивилася на все навколо. Потім я захотіла подивитися на кофтину, але тут несподівано побачила свої руки. Різнокольорові нитки! Мої руки сплетені з різнокольорових сяючих ниток! Я здивувалася так, що кілька секунд просто не дихала …

— Бабусю … Нитки …

— Так, моя хороша.

— Дивись, я теж зв’язана!

— Звичайно, люба.

— А як же…

— Дуже просто. Все зв’язане.

— Усе-усе?

— Усе-усе. Навіть я.

Я повертаюся до бабусі і … Зовсім не можу нічого сказати … Бабуся … вона радість і любов. Мила бабуся. Я бачу як бабуся любить мене. І як я її люблю. Різнокольорові нитки.

— Бабусю …

— Бачиш тепер?

— Бачу … А хто ж це все зв’язав?

— Як хто? Бабуся твоя зв’язала. Я.

— Ти ??? Як це?

— Ну як-як. Ось так. Спицями.

— Бабусю … Але ж спиці у тебе теж в’язані …

— Ну, звичайно, в’язані. Якими ж іще їм бути? – Бабуся сміється.

— Зачекай, бабусю … Я заплуталася …

— Ти не заплутуйся, люба, ти розплутуйся, – сміється бабуся.

— Ой …

Ми якийсь час сидимо і мовчимо. Мені так добре просто дивитися навколо.

— Бабусю … А хто ж нитки робить?

— Як хто? Дідусь. Он він овець стриже, шерсть виходить, пряжа. Сама ж запитувала недавно.
— Бабусю, а нитки ці …

— Сонечко моє, ти не бачиш хіба? Це все одна нитка. Різнобарвна просто.

— Ого …

 

— Бабусю … ми хіба з тобою з однієї нитки сплетені?

— Подивися. Бачиш?

— Бачу. Але … Хто ж тоді я?

— Як хто? Петелька ти моя, – посміхається бабуся.

— Петелька …

 

— Бабусю … А нитка ця … Вона не порветься?

— Порветься? Дивись, як ти це слово з тієї ж самої нитки щойно сплела. Бачиш? Ну то порветься чи ні? – Ми з бабусею сміємося.

 

— Бабусю … Коли я зможу навчитися в’язати?

— А хіба ти не в’язала завжди?

— Правда …

 

— Бабусю, а чому люди цього не помічають?

— Хтось заплутався, хтось прив’язався. Думають – чим хитріший вузол, тим він кращий за інших. Собою милуються, а про ниточку забувають.

— Так, я бачу … Можна ж згадати …

 

— Бабусю, а той, хто побачив нитку, він іншим допомагає розв’язуватися?

— Навіщо ж розв’язуватися? – Бабуся сміється, – розплутатись, можливо, і допомагають, а розв’язуються люди потім …

— Бабусю, а ти розв’яжешся?

— Бабуся твоя ще не така стара, щоб остаточно розв’язатися. Мені ще з тебе потрібно майстриню зробити, щоб ти про нитки не забувала.

— Ой, бабусю, як я тебе люблю! Ти ще дуже навіть молода в мене!

 

— А дідусь … Він робить нитку, ти в’яжеш … А я що?

— Ти? Ти малюєш, пишеш, читаєш. Можливо, ти коли-небудь розплутаєшся і навчишся в’язати.

— А зараз?

— Зараз ти ще не вся розплуталась.

— А коли я розплутаюсь, я перестану бути Петелькою?

— Коли ти розплутаєшся, то просто зрозумієш, що ти – це нитка, і завжди була ниткою і будеш.
— А я начебто розумію …

— Правда-правда? – Бабуся дивиться на мене хитро-прехитро.

— Пра …

— Петелько ти моя люба, хороша ти моя Петелько … Іди ще трошки поспи і прокидайся.

Бабуся дуже любить в’язати. Вона справжня майстриня. Мені сьогодні знову наснилися її різнокольорові, як веселка, нитки. Я прокинулася і мовчки сиджу на краєчку ліжка, протерши і широко розплющивши очі.

Автор: Анатолій Баляєв

Керуючий партнер Інституту національних цінностей, автор курсу “Еволюційне мислення”, досвідчений бізнес-тренер, коуч, сертифікований консультант з SDi (Spiral Dynamics Integral), письменник, автор освітніх програм.

www.spiraldynamics.ruhttp://balyaev.ru

Переклад: Ольга Мельничук та Оксана Олійник


  • 72
  •  
  •  
  •  
  •  

2 КОМЕНТАРІ

  1. От автора. Это перевод сказки “Всё связано” на украинский язык. Большое спасибо Оксане Андрусяк за перевод! На русском языке сказку можно прочесть здесь, на английском здесь. На украинском языке сказка опубликована на портале empatia.pro.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here