Історія розвитку дослідження емоційного інтелекту

«Керуйте своїми почуттями,

поки Ваші почуття не почали керувати Вами»

Публіус Сірус, римський поет, І ст. до н.е.

Протягом свого розвитку людина цікавиться світом навколо та всередині себе. Починаючи з примітивних уявлень, через міфологію, релігію та наївну віру в торжество чистого розуму, людина продовжує вивчати себе та навколишній світ, висувати гіпотези, сумніватися і рухатись вперед. Психологія, виступивши альтернативою релігії в області вивчення людської душі, не втомлюється досліджувати людину, її психо-емоційну сферу і використовує при цьому широкий спектр наукових даних та результати власних досліджень.

З точки зору розвитку суспільства, людство, створивши собі безліч механічних помічників і, здавалось, вивільнивши час для творчості і розвитку, зненацька стикнулось із величезною кількістю проблем емоційного спектру. Це і емоційна нестриманість, жорстокість, агресивна поведінка, насильство, самотність в оточенні величезної кількості людей, зневага до почуттів оточуючих та багато інших негативних проявів людської природи, які мають дуже прикрі соціальні наслідки. Розпад сімей, зростання злочинності і руйнівна поведінка у всіх вікових групах, особливо у дитячому середовищі.

Такі явища емоційного життя людини та їх соціальне вираження потребують вивчення та інструментів якщо не виправлення, то корекції. Саме теорія емоційного інтелекту запропонувала пояснення таких негативних проявів суспільного життя, а вчені-практики, які працювали з її даними запропонували шляхи розвитку емоційного інтелекту.

Інтерес до людських почуттів існував у науковців із давніх часів. Античні філософи виокремлювали специфічні «розумові насолоди», пов’язані з ідеями симетрії та істини, та пов’язували інтелектуальні емоції з «інтелектуальним спогляданням. Афекти зводились в систему, в якій мало місця відводилось власне інтелектуальним емоціям. Проте, було усвідомлено сам факт існування та своєрідного функціонування почуттів, які виникають в ході пізнання.

Чарльз Дарвін у своїй роботі «Вираження емоцій у людей і тварин» писав про роль зовнішніх проявів емоцій для виживання та адаптації. Адже саме

емоційний інтелект, у сучасному його розумінні, був запорукою виживання людини у доісторичні часи,

Оскільки він виявлявся у здатності адаптуватися в оточуючому середовищі, прилаштовуватися і знаходити спільну мову із одноплемінниками і сусідніми племенами.

Із народженням науки психології психологи почали вивчати та інтерпретувати емоції та почуття. Їх вважали особливостями відчуттів, «інтелектуальним сприйняттям», продуктом сублімації сексуальних переживань, приємними чи неприємними станами, які супроводжують розумові процеси. В перші десятиліття ХХ ст. проблематика інтелектуальних емоцій та почуттів не отримує подальшої розробки.

Оскільки внаслідок історичних подій радянська наука була відділеною від світової, має сенс поглянути на розробку теорії емоцій з огляду на радянську та західну школи.

Явища єдності інтелекту та афекту розробляли Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, П.М. Якобсен, А.Н. Леонтьєв. Л.С. Виготський зробив висновок про існування динамічної смислової системи, яка становить собою єдність афективних та інтелектуальних процесів. Така єдність виявляється у взаємозв’язку та взаємовпливі цих сторін психіки на всіх ступенях розвитку. Розвиваючи ці ідеї С.Л. Рубінштейн стверджує , що мислення вже саме по собі є єдністю емоційного та раціонального. У радянській психології визнавався факт існування закономірного зв’язку між мисленнєвими та емоційними процесами, що створило передумови для подальшого дослідження питання поєднання емоцій та інтелекту.

Західними вченими уміння контактувати та керувати своїми емоціями розглядалось спершу як «соціальний інтелект», тобто вміння ладнати з іншими людьми – Едвард Торндайк. Пізніше Девідом Векслером було висунуто припущення, що емоційні компоненти інтелекту можуть мати вирішальне значення для успіху в житті. Гуманістичні психологи, такі як Абрахам Маслоу, описують, як люди можуть вибудувати емоційну силу. У 1975 Говард Гарднер публікує свою працю «Руйнування розуму», в якій вводить поняття множинного інтелекту. В докторській дисертації Уейна Пейна під назвою «Вивчення емоцій: розвиток емоційного інтелекту, самостійної інтеграції, які стосуються страху, болю і бажання» (1985). Рувен Бар-Он у 1988 році в своїй докторській дисертації ввів поняття емоційного коефіцієнта – EQ (англ.: Emotional Quotient за аналогією з Intelligence Quotient, IQ). У 1990 році Пітер Саловей та Джон Меєр опублікували свою основоположну статтю «Емоційний інтелект», якою фактично визначили все сучасне розуміння емоційного інтелекту. У 1995 році була опублікована книга Деніеля Гоулмана «Емоційний інтелект. Чому він може значити більше, ніж IQ», завдяки чому концепція емоційного інтелекту набуває надзвичайної популярності.

На початку ХХІ ст. продовжилась розробка концепції емоційного інтелекту, з’явилось і з’являється багато нових публікацій. Ведуться численні практичні дослідження, результати яких викладаються у наукових працях та науково-популярних виданнях.

На сьогодні існує низка моделей емоційного інтелекту. Це модель емоційно-інтелектуальних здібностей Дж. Майєра, П.Саловея, Д.Карузо; модель емоційної компетентності Д.Гоулмана, некогнітивна модель емоційного інтелекту Р.Бар-Она, двокомпонентна модель емоційного інтелекту Д.В. Люсіна.

Модель Майера-Саловея-Карузо

Поруч із змішаною моделлю Деніеля Гоумана користується найбільшою популярністю. Її критикували за надмірну психометричність. Має чотири складові:

  1. Сприйняття емоцій – здатність сприймати емоції (відповідно до міміки, жестів, зовнішньому вигляду, ході, поведінці, голосу) інших людей, а також ідентифікувати свої власні емоції.  
  2. Використання емоцій для стимуляції мислення – здатність людини (основним чином, неусвідомлено) активувати своє мислення, стимулювати творчість, використовуючи емоції як фактор мотивації.
  3. Розуміння емоцій – здатність визначати причину появи емоції, розпізнавати зв’язок між думками та емоціями, визначати перехід від однієї емоції до іншої, передбачати розвиток емоцій з часом, а також здатність інтерпретувати емоції у взаємовідносинах, розуміти складні (амбівалентні, неоднозначні) почуття.
  4. Керування емоціями – здатність приборкувати, пробуджувати і направляти свої емоції і емоції інших людей для досягнення поставлених цілей. Сюди також відноситься здатність зважати на емоції при побудові логічних ланцюжків, вирішенні різних задач, прийнятті рішень і виборі своєї поведінки.  

Модель Деніеля Гоулмана

ЇЇ називають також змішаною моделлю. За нею емоційний інтелект складається з п’ятьох компонентів:

  1. Самопізнання – здатність ідентифікувати свої емоції, свою мотивацію при прийнятті рішень, пізнавати свої слабкі та сильні сторони, визначати свої цілі та життєві цінності.
  2. Саморегуляція – здатність контролювати свої емоції, стримувати імпульси.
  3. Соціальні навики – здатність вибудовувати стосунки з людьми.
  4. Емпатія – здатність враховувати почуття інших людей при прийнятті рішень, а також здатності співпереживати іншим людям.
  5. Мотивація – здатність прагнути до досягнення цілі заради факту її досягнення.

На основі моделі Гоулмана було створено три тести-опитувальники: Emotional Competency Inventory (ECI), Emotional and Social Competency Inventory (ESCI), Emotional and Social Competency — University Edition (ESCI-U).

Модель Рувен Бар-Она

Модель соціального і емоційного інтелекту, представлена в 1996 році на зборах американської асоціації психологів в Торонто (Канада). Модель складається з 15 здібностей у таких сферах:

  • Внутрішньоособистісна сфера, яка стосується нашої здатності розуміти себе і керувати собою (самоаналіз, асертивність (самоствердження), незалежність, самоповага, самоактуалізація);
  • Міжособистісна сфера (емпатія, соціальна відповідальність, міжособистісні стосунки);
  • Адаптивність (адекватна оцінка дійсності, гнучкість, вміння вирішувати проблеми);
  • Керування стресом (стресостійкість, контроль над імпульсами);
  • Загальний настрій (оптимізм, здатність отримувати задоволення від життя, мати захоплення).

Модель Люсіна

У 2004 році російський психолог Люсін Дмитро Володимирович запропонував нову модель емоційного інтелекту. Він визначив його як здатність до розуміння своїх та чужих емоцій та керуванню ними.

Здатність до розуміння емоцій означає, що людина:

  • може розпізнати емоцію, тобто встановити сам факт існування в себе або іншої людини емоційного переживання;
  • може ідентифікувати емоцію, тобто встановити, яку саме емоцію відчуває вона сама або інша людина, і знайти для неї словесне вираження.;
  • розуміє причини, які викликали цю емоцію і наслідки, до яких вона призведе.

Здатність до керування емоціями означає, що людина:

  • може контролювати інтенсивність емоцій, перш за все приглушати надмірно сильні емоції;
  • може контролювати зовнішній вираз емоцій;
  • може за необхідності довільно викликати ту чи іншу емоцію.

Емоційний інтелект за Люсіним – це психологічна освіта, яка формується протягом життя людини під впливом ряду факторів, які обумовлюють його рівень та специфічні індивідуальні особливості.

Отже, як і з багатьма іншими науковими поняттями, на сьогодні не існує єдиної думки вчених щодо того, що ж таке насправді емоційний інтелект. Об’єднує ж всі визначення емоційного інтелекту сукупність здібностей до розуміння і управління власними емоціями, розуміння та керування емоціями інших людей.

Теорія емоційного інтелекту продовжує цікавити багатьох людей – професіоналів, практиків та користувачів. Теоретичні та практичні дослідження тривають і свідчать про високу застосовність цієї теорії у людському житті. Можливо, вже через кілька десятків років можна буде говорити про єдність вчених у цьому питанні.