5 кроків для розвитку емоційного інтелекту Вашої дитини

0
908
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Отже, Ви хочете виховати дитину з розвиненим емоційним інтелектом і запитуєте себе – з чого починати? Почніть з цих п’яти кроків

1. Визначте перспективи Вашої дитини та проявіть емпатію.

Навіть якщо ви не можете зарадити тому, що засмучує Вашу дитину, виявіть співчуття. Навіть просте розуміння допомагає людям вибратись із неприємних відчуттів. Якщо поганий настрій Вашої дитини, здавалося б, не відповідає ситуації, згадайте, що ми всі накопичуємо емоції і дозволяємо собі пережити їх як тільки знаходимо для цього затишне місце. Після чого ми вільні, щоб рухатися далі.

Виявлення співчуття не означає Вашу згоду, а лише те, що Ви також можете подивитися на ситуацію очима дитини. Ми всі знаємо, як добре відчувати, що нашу позицію визнано. Це якимось чином значно полегшує ситуацію, коли не все відбувається так, як ми цього хочемо.

“Тобі важко припинити гратися і йти обідати, але вже час.”

“Тобі б хотілося, щоби вся моя увага була лише для тебе, чи не так?”

“Ти такий розчарований, що йде дощ.”

“Ти хотів би йти спати пізніше, як старші діти, я знаю.”

“Ти розлючений, що твоя вежа розвалилася!”

Чому це сприяє розвитку емоційного інтелекту:

  • Відчуття, що тебе розуміють, запускає механізм біохімічного заспокоєння; це нейронний шлях, який ви підсилюєте щоразу, коли дитина почувається заспокоєною, та який вона використовуватиме для самозаспокоєння, коли стане старшою.
  • Діти розвивають емпатію, отримуючи її від інших.
  • Ви допомагаєте своїй дитині задуматись над своїми почуттями і над тим, що спонукає її до цих почуттів. Для маленьких, просто знання про те, що у їх почуттів є назва, є найпершим інструментом для того, щоб навчитися керувати емоціями, які переповнюють їх.

2. Дозволяйте вираження емоцій

Маленькі діти не можуть відділяти свої емоції від свого «я». Прийміть емоції Вашої дитини, замість того, щоб заперечувати чи применшувати їх значення, адже цим ви говорите своїй дитині, що їй варто соромитись своїх почуттів чи вони є неприйнятними 

Несхвалення дитячого страху чи злості не змусить дитину перестати їх відчувати, але може змусити її пригнічувати їх. На жаль, пригнічені почуття не зникають, як ті почуття, які були вільно виявлені. Вони потрапляють у пастку і шукають шляхи виходу. Оскільки вони не перебувають під свідомим контролем, вони неконтрольовано вискакують, коли дитина б’ється із сестрою, бачить страшні сни чи у неї розвивається нервовий тик. 

Натомість, навчайте, що увесь спектр почуттів є зрозумілим та становить частину людського існування, навіть коли певні дії повинні бути обмежені.

 “Ти такий розлючений, що брат розбив твою іграшку! Я розумію, і вдарити – ніколи не вихід, навіть якщо ти розлючений. Скажи своєму брату словами, що ти відчуваєш.

“Ти здаєшся стурбованим через сьогоднішню поїздку на природу. У садочку я теж турбувався про поїздки на природу. Хочеш мені про це розказати?”

“Ти такий пригнічений! Здається, у тебе сьогодні вранці все йде не так … Я думаю, може тобі просто треба поплакати? Усім час від часу треба плакати. Йди, притулись до татка і можеш плакати стільки, скільки захочеш.”

Чому це сприяє розвитку емоційного інтелекту:

  • Ваше прийняття допомагає Вашій дитині прийняти свої власні емоції. Це те, що дозволяє нам вивільнити наші почуття та рухатися далі, і таким чином дитина краще може регулювати свої власні емоції.
  • Ваше прийняття навчає дитину, що її емоційне життя не небезпечне, не сповнене сорому і є насправді універсальним та керованим. Вона вчиться тому, що вона не самотня. Вона навчається тому, що навіть найменш приємні частини її особистості є прийнятними, а це означає, що з нею – повністю такою яка вона є – все добре.

3. Вислуховуйте почуття своїх дітей

Часто Вашій дитині потрібно бути почутою, тоді, коли вона висловлює свої почуття. Немає значення – виповнилося Вашій дитині шість місяців чи шістнадцять років, їй потрібно, щоб Ви вислухали її почуття. Коли вона відчуває та висловлює їх, вона дозволяє їм відбутися та вписатися у її життя. Дійсно, Ви будете вражені тим, якою люблячою та чутливою вона буде, варто лише дати їй шанс показати як вона почувається. Але щоб дозволити цим почуттям піднятися і вийти, дитина повинна знати, що Ви повністю присутні та слухаєте. Впевнившись у безпеці, діти розвивають вражаючу здатність дозволяти своїм почуттям вивільнятися та виходити, залишаючи самих дітей розслабленими та відкритим до співробітництва. Ваша робота? Видихніть, залишайтесь присутніми і не піддавайтесь прагненню примусити ці болісні відчуття зникнути. Ваша дитина інстинктивно знає як зцілитися.

 “Ти виглядаєш таким нещасливим зараз. Всі іноді сумують… Я тут. Розкажи мені про це.”

“Ти такий сумний та розгніваний, тобі просто хочеться кричати і плакати. Всі так іноді почуваються. Я тут, слухаю і бачу всі ці великі почуття. Ти можеш мені показати, який ти розлючений та сумний. 

“Ти такий злий, що кричиш мені, щоб я йшла геть. Я трохи відійду. Але ці почуття роблять тобі боляче й лякають тебе і я не залишу тебе самого з цими болісними відчуттями. Я тут з тобою і ти в безпеці. Ти можеш бути настільки сумним та злим, наскільки ти цього хочеш, і коли ти будеш готовий я буду тут, щоб тебе обійняти.”

Чому це сприяє розвитку емоційного інтелекту:

Природа людських емоцій полягає у тому, що вони проходять скрізь нас, переповнюють нас, а потім зникають. Коли ми не підпускаємо чи пригнічуємо їх, емоції залишаються всередині нас, замість того, щоб знайти своє здорове вираження. Але діти, зазвичай, перелякані тими сильними емоціями, які переповнюють їх, тож вони намагаються відганяти їх від себе, аж поки не почуватимуться досить безпечно, щоб виразити їх. Оскільки емоції накопичуються у тілі, напади гніву є природнім способом, щоб допомогти дітям випустити їх назовні. Коли ми допомагаємо своїм дітям відчути себе у достатній безпеці, щоб виразити їхні емоції, ми не лише зцілюємо їхню психіку і тіло, ми допомагаємо їм довіряти власному емоційному процесу таким чином, щоб вони могли самі впоратися з власними емоціями, коли стануть старшими, уникаючи при цьому вибухів гніву чи пригнічення емоцій.

4. Навчання вирішенню проблем

Емоції – це послання, а не багнюка, в якій можна загрузнути. Навчайте своїх дітей виражати їх, відчувати їх, приймати їх без необхідності діяти під їх впливом, і, тоді коли вони не перебувають під впливом сильних емоцій, за необхідності вирішувати проблему та діяти.

У більшості випадків, коли діти (і дорослі) відчувають, що їхні емоції зрозумілі та прийняті, почуття втрачають свою зарядженість і починають втрачати свій тиск. Це відриває простір для вирішення проблеми. Іноді діти можуть зробити це самостійно. Іноді їм потрібна ваша допомога, щоб знайти рішення. Але не піддавайтесь спокусі кинутися і вирішити для них проблему, поки вас про це не попросили, це дає дитині послання, що ви не впевнені у її здатності вирішити проблему самостійно.

 “Ти така розчарована, що Моллі не може прийти, бо вона захворіла. Ти так хотіла з нею погратися. Коли ти будеш готова, ми зможемо подумати чим іще зайнятися, щоб було весело.”

“Ти такий пригнічений, що Сем не поступився тобі. Іноді тобі взагалі не хочеться більше з ним гратися. Але тобі також дуже подобається з ним гратися. Цікаво, що ти міг би сказати Сему, щоб він почув, що ти відчуваєш?”

Чому це сприяє розвитку емоційного інтелекту:

  • Діти потребують вираження емоцій, але їм потрібно також знати як, буквально, «перемикати передачі», щоб знайти конструктивне вирішення своїх проблем. З нашого боку це вимагає практики та створення моделей поведінки.
  • Дослідження показують, що просто виявляти емпатію до наших дітей недостатньо для того, щоб навчити їх керувати своїми почуттями, оскільки вони все ще почуваються під контролем своїх емоцій. Навчати дітей поважати свої почуття як сигнали про те, що щось у своєму житті вони мають робити інакше, допомагає дітям.
  • Всім дітям необхідне тренування, щоб навчитися висловлювати свої потреби без нападу на інших людей.

5. Програвайте це

Коли ви помічаєте як розвивається негативний паттерн (зразок) поведінки, визнайте, що у вашої дитини є певні великі почуття, з якими вона не знає як справитись та застосуйте найкращі ліки: гру.

Наприклад, ваша чотирирічна дитина завжди хоче до матусі. Замість того, щоб сприймати це на власний рахунок, допоможіть їй пережити свої почуття про те, наскільки вона надає мамі перевагу, зігравши у гру, де бідненький неповороткий татко безуспішно «намагається» не пускати дитину до мами. Тато стає між мамою та сином і гарчить: «Я не пущу тебе до мами… Ой, ти мене оббіг! … ой, ти мене відштовхнув! … ти такий сильний! … Але цього разу ти повз мене не пройдеш!»

Ваш чотирирічна дитина буде сміятися і вихвалятися. Вона отримає можливість довести, що ЗАВЖДИ матиме свою маму. Він також розрядить всі ті стримувані тривоги, які примушували його вимагати її.

Чому це сприяє розвитку емоційного інтелекту:

Всі діти переживають великі почуття кожного дня. Вони часто почуваються безсилими та відштовхнутими, злими, печальними, наляканими чи заздрісними. Емоційно здорові діти опрацьовують ці почуття через гру, спосіб у який навчаються діти і людей, і тварин усіх видів. Ваша допомога дитині у «програванні» її великих внутрішніх конфліктів дозволяє їй вирішити їх таким чином, щоб перейти до наступної зони розвитку відповідного віку.

Ваша дитина не може перевести глибші емоційні конфлікти в слова; це важко навіть для більшості дорослих. Але вона може символічно їх програти та вирішити їх без необхідності говорити про них.

Сміх дає вихід гормонам стресу так само добре як і сльози – і з ним набагато веселіше.

Джерело:

http://www.ahaparenting.com


  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here